Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

• Название: Забутi письмена (на украинском языке)
• Автор: Богдан Сушинский
• Жанр: Прочая детская литература

---

А скаржитися на свою долю йому нема чого. Вона була милостивою до нього: i ранiше, пiд час сходжень на вершини (якби ж тiльки не загибель доньки!), i в науковiй дiяльностi, i в родинному життi.

З цiєю втiшною думкою вiн i заснув.

4

Уранцi Кодар вийшов зi своєї кiмнатки до снiданку. Вiн був неголений i, як здалося Мiкейросу, мав стомлений, навiть трохи змарнiлий вигляд.

- Як вам спалося, докторе Мiкейрос? - привiтав вiн господаря фразою, якою годилося б почати розмову не йому.

- Чудово, пане Кодар. Сподiваюсь, i вам теж? Прошу до столу. Чи, може, спершу душ? Знаєте, вiн у нас тут примiтивний. Ми самi грiємо воду.

- Я вже скупався в гiрськiй рiчцi. Вода там, щоправда, крижана, зате бадьорить чудово. Я знаю, що ви, панi Олiвейро, запрошували мене на чашку кави. А потiм, стурбованi моїм мовчанням, стукали в дверi. Але я не мiг вийти, поки ви тут спiлкувалися з доктором Крiшною. А менi конче треба було знати, хто чекає на доктора Крiшну за скелею. I скiльки їх. От я i скористався прочиненим вiкном. Як для першого поверху височенько було, довелося спустити шовкову драбинку.

- I скiльки ж їх? - не втримався вiд цiкавостi Мiкейрос.

- Троє. На щастя, всього троє. Як ми й передбачали. I це вiдповiдає вiдомостям, якi ми мали, починаючи нашу операцiю.

- Отже, я не помилився: ви все ж таки з таємної полiцiї?

- Нi. Здається, я вже казав вам це. Але тепер можу повiдомити, що ми налагодили контакти з вашою полiцiєю, бо сама вона з цiєю справою не впоралася б. Люди Крiшни мають величезний досвiд замахiв i пограбувань. Вiн найняв їх у Гонконзi. Прийомами дзю-до, джiу-джiтсу й карате вони володiють з такою вправнiстю, що нiж чи пiстолет їм практично не потрiбнi.

Пiсля снiданку доктор Мiкейрос запросив Кодара прогулятися.

- Напевне, вас цiкавить, про що ми говорили з Крiшною? - спитав доктор, коли вони вийшли з будинку.

- Я мiг би попросити вас переказати вашу розмову. Однак не буду приховувати: її записано на магнiтну плiвку.

- Навiть так? - вражено зиркнув на нього Мiкейрос. - Ви хочете сказати?..

- Не хвилюйтесь, досi вас нiхто не пiдслуховував. Магнiтофон я встановив тiльки вчора. Вашi особистi таємницi нас не цiкавлять. Та й не в наших це правилах. А от з доктором Крiшною у нас свої рахунки.

- Тодi дозвольте ще одне запитання. Коли ми з Крiшною вийшли на подвiр'я, я помiтив якусь постать, що метнулася попiд скелею. Це були ви?

- Нi, докторе. Можливо, це була людина, яка за iнших обставин повинна була вбити вас.

- Убити?! - нервово сiпнув плечима доктор Мiкейрос. - За що?

- Ви неуважнi. Доктор Крiшна уже все пояснив вам. Вiдмовившись спiвробiтничати з ним, ви пiдписали собi вирок.

- Ага, так, розумiю... - пробурмотiв доктор Мiкейрос. - Знаєте, я альпiнiст i звик до ризику. Але той ризик був завжди пов'язаний з горами, снiговими лавинами, одне слово, з природою, стихiєю. I кожна людина в горах завжди сприймалася як шанс на допомогу, як надiя, порятунок. До речi, що ви мали на увазi, кажучи: "За iнших обставин?"

- От цього я не знаю. Напевне, за якихось iнших, анiж склалися тодi. Можливо, той чоловiк чекав сигналу Крiшни. Або вашої появи на подвiр'ї самого. Хтозна...

- Невже це так важливо для них: знищити плити? Знищити мене? Люди, якi живуть десь у Тiбетi, в Гiмалаях... Що їм до того, що тут лежать "забутi письмена". Та й вам, сеньйоре Кодар, що до цього? Чому ви тут? Що привело вас сюди? Давайте вже вiдверто. Доктор Крiшна, цей гангстер чи хто вiн там, уже висповiдався передi мною. Може, то в них така звичка, така манера: висповiдуватися перед жертвою, а потiм спроваджувати її на той свiт?

- Говорiть тихше, пане Мiкейрос. Он iде панi Олiвейра. Навiщо їй чути про такi страхи? - Мiкейрос озирнувся i побачив дружину, що йшла з глечиком до невеличкого водоспаду неподалiк од вiлли. - Так от, ви вже знаєте про таємне товариство "стражiв Землi", яке представляє доктор Крiшна. Щоб багато не розводитися, скажу: ми, люди, якi прийшли вам на допомогу, займаємо у вже вiдомих вам питаннях протилежну позицiю i тому є найзапеклiшими ворогами "стражiв". Кiлька рокiв тому було засноване товариство "братiв по космосу". Дослiдивши чимало старовинних книг, лiтописiв та легенд, засновники його дiйшли висновку, що практично всi цi джерела в той чи iнший спосiб засвiдчують: Землю вже не раз вiдвiдували посланцi iнших планет, вони мали контакти з землянами i зараз продовжують стежити за розвитком нашої цивiлiзацiї. Але не втручаються у нашi справи, чекаючи такого рiвня технiчного розвитку землян, який дасть змогу вступити в контакт, не боячись негативних наслiдкiв. На жаль, поки що бiльшiсть людства скептично ставиться до цього. Навiть тi факти, що здаються незаперечними, втрачають свою цiннiсть через прагнення газетярiв до сенсацiй, через усiлякi правдивi й неправдивi свiдчення вчених. А от вашi плити - неспростовний доказ того, що на Землi вже iснувала високорозвинена цивiлiзацiя.

I, врештi, не так уже й важливо: є цi, як ви кажете, "забутi письмена" кам'яними вiзитками iнопланетян чи їх слiд вважати заповiтом високорозвиненої цивiлiзацiї землян. Так чи iнакше, ми, члени органiзацiї "космiчних братiв", кровно зацiкавленi в iснуваннi вашої колекцiї, у науково-технiчному прогресi i в пропагандi iдей космiчного братства. Проте ми нiколи не вдавалися нi до яких брудних акцiй, як це роблять члени органiзацiї "стражiв". I прийшли сюди лише тому, що дiзналися: вашим плитам загрожує знищення. Ми не можемо допустити, щоб "стражi" постали перед суспiльством у виглядi принципово нової соцiальної сили. Такої собi полiтичної партiї поза полiтикою.

- Але ж i ви до цього прагнете, - в'їдливо докинув доктор Мiкейрос. йому вже добряче остогидла вся ця гра, в яку його так уперто намагаються втягнути.

- Не заперечую, прагнемо, - стенув плечима Кодар, незворушно дивлячись на Мiкейроса. - Проте, хоч би як ви ставилися до "стражiв Землi" i до нас, допомагати мусите нам. Це у ваших iнтересах. Та й усiєї науки. Розраховуючи на вашу допомогу, ми виходимо саме з цього.

5

Мiкейрос почув цей страшний зойк у напiвснi, впiзнав голос Олiвейри i, вже остаточно прокинувшись, ще якусь мить лежав iз заплющеними очима, вважаючи, що то йому причулося. Невдовзi крик повторився, але то вже кричала не Олiвейра. З подвiр'я, звiдкись вiд ущелини, долинув до нього через вiдчинене вiкно короткий i хрипкий крик, схожий на ричання смертельно пораненого звiра. Пiдхопившись, Мiкейрос кинувся до вiкна, проте нiчого не побачив.

- Ей, хто там?! - крикнув вiн i, не чекаючи вiдповiдi (бо й чи варто було чекати її, стоячи отак бiля вiкна?), зiрвав зi стiни ще звечора заряджену рушницю й кинувся сходами на перший поверх. У будинку було тихо. Рiзким ударом ноги вiн вiдчинив дверi й уже з ганку роззирнувся. Неподалiк вiд водоспаду, над кручею, двоє чоловiкiв люто кидались один на одного. Схоже було, що двобiй iшов не на життя, а на смерть.

Не зводячи погляду з тих двох, що билися над прiрвою, вiн зiйшов з ганку й обережно, пригинаючись, наче мисливець, що пiдкрадається до небезпечного звiра, почав наближатися до них. А вони чи не помiчали його, чи просто не бажали помiчати, навiть якщо вiн з рушницею. I зброя їх не лякала, - обидва так захопилися своїми вбивчими прийомами, що нiяка iнша зброя уже не справляла на них жодного враження.

- Гей, що ви робите? - знову гукнув Мiкейрос i тiєї ж митi помiтив Олiвейру. Вона лежала долiлиць, наче спiткнулася, поспiшаючи, впала й от-от мала пiдвестись.

Забувши про тих, що билися, Мiкейрос кинувся до дружини, перевернув горiлиць, припав до грудей i, вже все зрозумiвши, тремтячою долонею провiв по її обличчi, на якому смерть ще не встигла залишити своєї страшної печатi..

- Олiвейро!.. Що з тобою, Олiвейро? - шепотiв вiн, торсаючи її за плечi, хоча розумiв, що вона пiшла вiд нього назавжди.

- Стрiляй, Мiкейрос! Стрiляй! - почувся голос вiд кручi. - Це вiн убив твою дружину!

Пiдвiвши голову, Мiкейрос упiзнав в одному з чоловiкiв, що билися, Кодара. Вiн стояв край безоднi i, певно, не мiг отямитися пiсля удару ногою, якого завдав йому супротивник, що теж уже знесилiв пiд час бiйки, проте, схоже, готувався до вирiшального стрибка.

Схопивши рушницю, Мiкейрос вистрiлив. Заряд наздогнав нападника уже в момент стрибка. На землi його тiло ще кiлька разiв здригнулось i завмерло. Важко пiдвiвшись, Мiкейрос рушив до Кодара.

- Ви вчасно вистрiлили, докторе, - неголосно проказав Кодар, коли Мiкейрос пiдiйшов до нього. - Я ваш боржник.

Мiкейрос мовчки кивнув. Вiн усе ще не мiг вимовити нi слова.

- Я пропустив його удар, - Кодар досi стояв, зiгнувшись i тримаючись руками за живiт. - Якби не ви...

- Хто цей чоловiк? - перебив його Мiкейрос. - Що тут сталося?

- Вiн iз зграї Крiшни. Один iз "стражiв Землi". Сам Крiшна - за скелею по той бiк водоспаду. З хвилини на хвилину сюди прибуде полiцiя. Ви боїтеся неприємностей?

- Я вже нiчого не боюся, - видихнув Мiкейрос. - Вiдтодi, як через мою необережнiсть загинула моя донька. Якби зараз загинув я - це було б справедливо. Давно шукаю спокути. А от Олiвейра повинна була жити. Три днi тому вона сказала менi, що завагiтнiла.

- Доля, докторе. Ми не суддi над своєю долею, а лише адвокати її. Що б вона не скоїла з нами - завжди знайдемо виправдання. Ми її вiчнi адвокати.