Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

• Название: Забутi письмена (на украинском языке)
• Автор: Богдан Сушинский
• Жанр: Прочая детская литература

---

- До речi, ви замислювалися над таким дивним явищем: по всьому свiту розкидано племена чи просто групи людей - залишки древнiх племен i народiв, якi самим своїм iснуванням нiби проводять певний експеримент. Мета цього гiгантського експерименту - виявити й показати людинi, якi безмежнi можливостi для виживання в мудрому спiвiснуваннi з навколишнiм свiтом, вона має. Ми певнi, що врештi, грунтуючись на цих досягненнях, людство створить якiсно нове суспiльство суспiльство титанiв фiзичної сили i духу, здатне виживати за будь-яких катастроф, катаклiзмiв i природних аномалiй, а головне, як я вже казав, воно мудро спiвiснуватиме з самою природою планети.

- Усе це декларацiї, докторе Крiшна. А декларацiями мене не здивуєш. Хоча, чесно кажучи, про товариство, яке ви репрезентуєте, я чую вперше. Хто ж його заснував, де воно, так би мовити, базується, що спричинилося до його появи? Коли це, звичайно, не таємниця, яку не можна розголошувати пiд страхом жахливої смертної кари.

- Авжеж, таємниця. Принаймнi вiдповiсти на бiльшу частину вашого запитання я не зможу. Але дещо все ж таки поясню. Тому що ви - вчений, в iменi якого ми дуже зацiкавленi. Нам хотiлося б, щоб ви були з нами - ось що ви повиннi усвiдомити передусiм, докторе Мiкейрос. Ви, певне, чули, що колись, у давнi часи, в свiтi було товариство, яке ставило своїм завданням знищувати й руйнувати всi види зброї?

- Так, дещо чув. Здається, до нього належали навiть декотрi європейськi монархи, якi намагалися не допустити розповсюдження алебарди, а згодом кулемета... Ось, власне, все, що я знаю.

- Уже немало, - пiдбадьорливо мовив доктор Крiшна. - А заснували це товариство тiбетськi монахи. I ми, вихованцi монастирiв, пам'ятаємо про це. Багато древнiх рукописiв, чи їхнiх копiй з описами технiчних досягнень минулих цивiлiзацiй, досi лежать у пiдземеллях гiрських монастирiв. Час вiд часу в пресi з'являються повiдомлення про те, що в древнiх вавiлонських, арабських, персидських манускриптах є описи повiтряних боїв на лiтальних апаратах, запуску ракет i таке iнше. Але ми робимо все можливе, щоб таких публiкацiй з'явилось якомога менше, аби не привертати уваги до наших рукописiв.

- Не бачу причини, щоб не сказати людям правду, докторе Крiшна. Якщо вже ми не здатнi передбачити свого майбутнього, то принаймнi повиннi мати уявлення про те, що дiялося з родом людським у минулому. I якщо в монастирських сховках справдi припадають пилом древнi книги, в яких iдеться про розвиток загиблих цивiлiзацiй, то люди, котрi приховують їх, чинять страшний злочин.

- Шкода.

- Чого вам шкода? - досить рiзко перепитав Мiкейрос.

- Що не вдалося переконати вас.

- Не варто шкодувати, докторе Крiшна чи хто ви там є насправдi. Все одно переконати мене в доцiльностi такого пiдходу до нашої спадщини неможливо. Навiть якби до цього взялися ченцi всiх монастирiв Тiбету. I щоб уже все остаточно з'ясувати... Ви прийшли, точнiше, вас прислано сюди, аби переконати доктора Мiкейроса знищити цi плити чи хоча б бiльшiсть iз них?

Крiшна якусь мить сидiв нерухомо, не вiдводячи погляду вiд вогню, потiм повiльно, нiби скрадаючись до жертви, пройшовся кiмнатою.

- В iнтерв'ю однiй iз паризьких газет ви заявили, що на цих плитах уже виявлено схеми переливання кровi, малюнки, де зображено, як з одного велетенського суперконтиненту, що розломився, утворилися Пiвнiчна й Пiвденна Америка. Сказали ви й те, що, розшифрувавши пiктограми, людство дiзнається про новий вид палива, енергiя якого дала можливiсть древнiм астронавтам переселитися на iншу планету, матиме вiдомостi про iнопланетян, дiстане чимало нової iнформацiї про будову всесвiту. Ви й досi певнi, що там справдi зашифровано всi цi вiдомостi?

- Безсумнiвно. Менi й моїм колегам уже вдалося дещо розшифрувати. Я навiть певен, що цi плити мають такi вiдомостi, про якi ми й не здогадуємося.

- Ну що ж, нашi думки про значення цих плит збiгаються. У нас теж є фотографiї багатьох iз них. - Крiшна знову вiдiйшов до вiкна i тепер стояв спиною до господаря "гiрського гнiзда". - Менi доручено запропонувати вам цiкаву угоду, пане Мiкейрос. В яку суму ви оцiнюєте свою колекцiю?

- Хочете купити її? - досить спокiйно запитав Мiкейрос. Хоча навряд чи Крiшна здогадався, чого коштував йому цей спокiй.

- Вважатимемо, що так. Ми могли б просто купити всi цi плити й вивезти в невiдомому напрямку. Але ж учений свiт Латинської Америки i Європи не пробачить вам цiєї операцiї, не пробачить зникнення таких релiквiй. Та й сумнiвно, що уряд дозволить провезти їх через кордон. Проте ми передбачили це. Тому пропоную ось що: ви з панi Олiвейрою на тиждень-два переберетесь до мiстечка. Або ще краще - iдете до столицi. А сторож, який живе тут коли вас немає, на той час мiг би захворiти й поїхати до родичiв у селище Чепчано. Вiн же звiдти родом, правда?

Доктор Мiкейрос не вiдповiв. Проте Крiшна не дуже й чекав його вiдповiдi, вiн провадив далi.

- А за цей час якiсь невiдомi люди напали б на вашу замiську вiллу, порозтрощували б плити, i поскидали, їх у рiчку. Одначе не всi, частину - менш значущi - вони все-таки лишили б. Отож вашi гостi й туристи, котрим ви дозволяли б навiдуватися сюди, як i ранiше, могли б милуватися колекцiєю сеньйора Мiкейроса. Тим часом на вашому рахунку з'явилася б чимала сума в доларах. Ясна рiч, ви не жебрак. Але й до сильних свiту цього не належите. А за кошти, якi вам перерахують, можна придбати акцiї кiлькох пiдприємств, зробити так, щоб поряд iз вiллою з'явився готелик для туристiв, який давав би вам певнi прибутки - i ваш приватний музей став би рентабельним.

- Зупинiться, докторе Крiшна. I водночас схаменiться. Я справдi не мiльйонер. Але я - вчений, а не покидьок, який погодиться спiвробiтничати з негiдниками, що грабуватимуть його вiллу i знищуватимуть безцiннi плити. Так i повiдомте свого шефа: я не пристану на жодну з умов, якi вiн висуває.

- Менi здається, що ви погарячкували, пане Мiкейрос. Або ж не зрозумiли сутi нашої пропозицiї.

- Навпаки, я все чудово зрозумiв. I це моє останнє слово.

- Бачите, досi ми тiльки обмiнювалися думками. А тепер це вже серйозна розмова. Наше товариство не так часто й не так активно втручається у громадське життя, як би цього хотiлося. I якщо воно не таке вже й вiдоме, щоб самою назвою своєю наганяти жах, то це не означає, що нашими пропозицiями можна легковажно нехтувати. Адже ваша колекцiя, ваш будинок та й ви самi, пробачте за одвертiсть, можете зникнути i без будь-яких угод. I в цьому нам допоможе перша-лiпша гангстерська банда.

Вислухавши це, Мiкейрос рiзко пiдвiвся. Спокiйно, з пiдкресленою лiнькуватiстю пiдвiвся й Крiшна.

- Я володiю двадцятьма способами вбити людину одним-двома ударами, - насмiшкувато мовив вiн, пильно дивлячись на доктора Мiкейроса, який аж тремтiв од лютi. - Двадцятьма. Проте сьогоднi не скористаюся жодним. Тiльки сьогоднi, тому що ви дали менi притулок i нагодували. Ночувати у вас я, звичайно, не залишусь. Але ми ще побачимось. Раджу добряче подумати над нашою пропозицiєю. I даю для цього вам рiвно, - вiн глянув на годинник, - шiсть годин. Тобто, до свiтанку. На бiльше у мене просто нема часу. Нами вже цiкавиться полiцiя. Якщо ви згоднi, то кам'яний iдол, що стоїть бiля ваших ворiт, має бути повернений обличчям до будiвлi - це означатиме, що ви погодились на нашу пропозицiю. Тодi ми вже й продовжимо цю розмову. А поки що проведiть мене. I, до речi, згадайте - у вас уже були неприємностi. Адже хтось уже знищив кiлька ваших плит, чи не так?

- То якийсь божевiльний, - вiдказав доктор Мiкейрос. - Не вiрю, щоб здорова, нормальна людина могла вдатися до такої ганебної акцiї. До речi, той чоловiк наклав на себе руки. Кинувся услiд за плитами.

Коли Мiкейрос проводжав Крiшну до ворiт, йому раптом здалося, що над краєм урвища промайнула i зникла за виступом скелi людська постать. "Невже Кодар? - подумав вiн, зиркаючи на Крiшну. - Але як вiн мiг вислизнути з будинку? Нi, це якась мiстика". Мiкейрос зупинився, промовив:

- Скажiть, який сенс вашому товариству витрачати стiльки грошей, щоб викупити цi плити, коли ви можете просто знищити i їх, i цей будинок? "I мене", - додав уже подумки.

- Я чекав на це запитання. I добре, що ви його поставили. Почувши мою вiдповiдь, ви, напевне, пройметеся бiльшою довiрою i до людей, що висувають вам цi умови. Так, ми повиннi витратити чималi грошi. Але не тому, що наше товариство - клуб мiльярдерiв-марнотратцiв, хоча зараз у нас є прихильники й серед дуже багатих та впливових людей навiть вашої країни. Не кажучи вже про країни Близького Сходу. Рiч у тому, що досi ми тримались у затiнку. В якiйсь там Iталiї чи Голландiї є зовсiм маленькi органiзацiї, але вони здiймають такий галас, що про них негайно дiзнається весь свiт. Ми ж досi вважали за краще вести з людьми, якi нас цiкавлять, суто приватнi розмови. Однак часи мiняються. I вища рада нашого товариства вирiшила: пора виходити з пiдпiлля i заявити про себе як значнiй соцiально-полiтичнiй силi, що згодом може мати вплив на рiшення окремих урядiв i навiть ООН. А хiба переполох, який здiйметься пiсля зникнення плит, - не чудова прелюдiя до вiдкритого обговорення нашої програми? Ясна рiч, ми заявимо про неї, коли пристрастi трохи вляжуться i цивiлiзований свiт зможе спокiйно подумати над тим, що йому пропонують. Тому ми й зацiкавленi, щоб нi ви особисто, нi ваша вiлла при цьому не постраждали. Нехай свiт знає, що ми все-таки не мафiя i що знищення плит було вимушеною акцiєю, однiєю з форм iдейного протесту...