Валерий Марценюк - Стихи и рассказы радиолюбителей Украины

• Название: Стихи и рассказы радиолюбителей Украины
• Автор: Валерий Марценюк
• Жанр: Поэзия
• Год: 2013
• ISBN: 978-966-2375-04-6

На суд читателей предлагается сборник стихов и рассказов радиолюбителей о своем хобби и не только, опубликованных в разное время в газете «Радиоинформ». Это своеобразная исповедь увлеченных радио людей, которые не чужды обычным людским радостям – любви, надеждам на лучшую жизнь, воспоминаниям о былом.

---

Хамфест

Собрались мы из разных мест,
Не просто выпить, закусить.
У нас событие – ХАМФЕСТ,
Он круче Евро, может быть!

И хоть знакомы все вокруг,
В эфире встретились не раз.
Но как прекрасно, старый друг,
Увидеть блеск знакомых глаз!

Шумит сосна, и Псел течет,
В бокале пенится вино.
Все годы, что прошли, не в счет.
Не воротить их, все равно.

Трансивер снова на столе,
CQ,CQ, летит в эфир,
Пусть мы чуть-чуть «навеселе»,
Ведь представляем, целый мир!

Мир прохождений и антенн,
Мир ламп, РА и микросхем.
Где связи все идут в зачет,
Хоть жизнь меняется, течет.

Но раз в году, иль может два,
Когда расстелится трава,
В реке прогреется вода,
Мы собираемся всегда!

Есть Шостка, Глухов, Лебедин,
Ромны, Ахтырка и Колядин,
Кролевец, Сумы, Тростянец,
И много милых нам Сердец!

Хамфест, Хамфест, улыбки, смех,
Общенья праздник, без сомненья.
Как старый друг, ждешь в гости всех,
Всех тех, кто любит приключенья.

Я приглашаю всех, Друзья,
Конечно, если время будет.
К нам на Хамфест, здесь вся «Семья»,
Здесь все достойнейшие люди!

1.2. Григорий Плечко, UT5XM Село Короченки, Житомирская обл

Не розчаруюся в тобі

Ти, рідна, й досі у журбі
І воскресаєш ти повільно…
Не розчаруюся в тобі,
Моя ти страднице-Вкраїно

Страждає єдність, далебі —
Віки роз’єднана в неволі!
Не розчаруюся в тобі —
Дорога спільна, спільна доля.

Не гордимося хай, ще ні,
Тобою, мовою ясною —
Не розчаруюся в тобі,
Ти будеш все життя зі мною

Бо я, як син, збагнув твій біль,
Я ж не дитя уже наївне —
Не розчаруюся в тобі.
Моя ти ненько-Україно!

Багатство, поки що, в добрі,
А щедрість – в серці, не в коморі.
Не розчаруюся в тобі —
Поділим навпіл радість, горе.

Я вірю у часи нові,
Ту віру грози не остудять.
Не розчаруюся в тобі,
В героях тих, що є, що будуть.

Я вірю в неба голубінь,
У золотий пшеничний колос —
Не розчаруюся в тобі,
Я заявлю на повний голос.

Одвічний біль…

Одвічний біль, одвічна втіхо!
Не вірю я, що ти з ребра!
На радість нашу, чи на лихо,
Бог жінку з іншого зібрав.

У фарб зорі він взяв чарівність,
Додав жорстокість злих стихій,
Красу і лебедину вірність
Й долив до них отруту змій.

Ослину впертість, ласку киці
Змішав зі мстивістю пантер,
З’єднав з ревнивістю тигриці
Жадобу п’явок-ненажер.

Перемішав з дурманом зілля
Комахи в’їдливої писк,
Яскраве сонячне проміння
Й нічних зірок холодний блиск.

В смутну задуму, що мав місяць,
Додав ще грацію газель,
Потовк заміс, як тісто місять,
Поглянув збоку – ні, не все.

Тож компонент додав останній,
Що в жінці досі ще не зник:
Магнітну силу притягання,
Яку зна кожен чоловік…

З легенди вийшла ти, чи з міфа,
Нехай ти з тіста, чи з ребра —
Одвічний біль, одвічна втіхо:
Любові, щастя і добра.

Не стерти велич Перемоги

Не зітруть і віки твою велич,
Не забути того, що було,
Хоч гранітні стираються стелли
Й ветерани – один на село.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.

Та ми вірим, що пам’ять нетлінна
І про подвиг згадаємо знов,
Подвиг тих, хто не став на коліна,
Хто за нас проливав свою кров.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.

Це вони задихались в болотах,
Замерзали в глибокім снігу,
Гамували зашерхлим ротом
Свою з кінського сліду жагу.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.

І крізь вихор шаленої бурі,
Батьківщину закривши грудьми,
Вони йшли і на смерть, й на тортури,
Щоби ми залишались людьми.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.

Війна – завжди війна

Транзистор муркає на вушко,
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло…

Події мов із каруселі
Хватає память наугад
Й проводить дивні паралелі:
Чечня, Афган і … Сталінград.

На Волзі голову склав тато,
Кабул з синів зробив калік,
Вернувся зять живим до хати,
Та душу в Грозному обпік…

І знову плаче мати сива,
Бо все ж війна – завжди війна,
Священна ти, чи справедлива —
Несеш ти смерть її синам…

Транзистор муркає на вушко
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло.

А може це ти?

Згадалась балада, як сина Альошу
Побачила мати з екрану кіно:
Летить він в атаку крізь років порошу,
Хоч смертю хоробрих загинув давно…

Хай думка наївна та пам’ять не стерта —
Я в хроніку давню вогненних років,
В солдатські обличчя вдивляюся вперто,
Проходячи вкотре шляхами батьків.

Я кидаюсь з ними на кулі за Бугом,
Під бомбами корчусь у хвилях Дніпра…
Поразки і відступ… Поразки – як цугом.
І віра крізь відчай… Москва…Сталінград…

В боях і утратах дорога й зворотна
Повз згарище-хату туди на Берлін.
І ненька-Вкраїна, святкова й скорботна,
Вітання прощальні нам шле навздогін…

Хоч думка наївна, нічого, не гордий —
Включаю дев’ятого знов з дев’яти…
Стара кінохроніка Держфільмофонду…
Он знову хтось схожий… А може це ти?!

Гіркий урок Чорнобиля

Квітнева ніч… Містечко спить… Все тихо.
Садів духм'яних запах – до небес!
Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:
Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!

Гармонію бетону і природи,
Усю красу спалив нещадний смерч!
Та проти піднялись сини народу,
Своїм життям вони спинили смерть…

Ще й не жили ви, юні лейтенанти,
Володя Правик, Віктор Кібенюк!
Та встали перші ви під гул набату,
Щоб людство зберегти від смерті, мук.

Нерівна битва в ядерному пеклі:
Нейтрони, гама-частки – загаси!
Отруйний дим, киплячий бітум, спека,
Кругом вогонь… і де ж межа їх сил?

Ось тут і видно чим і як хто диха,
Не був героєм зроду?.. Станеш тут!
В безсмертя піднесе шалений вихор,
Чи в забуття проложиш свій маршрут…

Могутній хтось, та з зором, ой, коротким
Ту грізну силу вклав до млявих рук
І став Чорнобиль нам гірким уроком
І полігоном різних там наук.

І йод, і цезій, стронцій і плутоній,
І їх сполук прокляті номери
Смертельним брудом держать у полоні
Усе живе, мов кажучи: «Умри!»

Прости нам, Земле, як прощає мати,
За зло полям твоїм, лісам, воді.
Ми не царі природи, щоб все брати
Та ні! Ми діти… й учні молоді.

Пісня чорнобильців-ліквідаторів

Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно не новинка для нас.

Ми й досі «дорогою смерті»
У снах летимо крізь весну,
Щоб знов у смертельному герці
В реакторі вбить Сатану.

Ми люди прості, не герої,
Нам випала доля така:
Героями стати в двобої,
Якого ніхто не чекав.

Не всі ми прибути у змозі
І в день цей стояти в строю —
Багато знайшли по дорозі
Останню зупинку свою.

Їм вічного сну в супокої…
А нам – і за себе й за них —
До праці щоденної знову
Попереду юних синів…

Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно на новинка для нас.

Кумова пригода

Так, Микола – випивоха,
Кажуть, це з природи,
Хоч і брешуть люди трохи
Про його пригоди…

Якось раз вночі, бідняжка,
Встав, мов божевільний.
Вихід лиш (бо ж де та пляшка) —
Пасіка артільна…

Мед лікує всі хвороби,
Чи внутрі, чи зовні,
Хоч п’яниці і нероби —
Трудновиліковні.

Що докажеш тут Миколі?
Доганяй за гаєм!..
Вже на пасіці у полі
Вулик вибирає.

От вхопив, який поближче,
Придавив до пупа
І до плота, там де нижче,
З вуликом потупав.

Та зненацька наш Микола
Вигнув дивно шию:
Де ж взялись такі тут бджоли —
Не гудуть, а виють?..

Вулик тут же, біля плоту,
Загарчав, загавкав
Й цап! Зубами – от сволота:
Зна, де більша вавка.

Кум від болю й переляку
Вулик вбік десь кида —
Хоч би дійсно був собака.
Тьфу! Це ж просто гнида!

Стис ширінку міцно в поли,
Мчить додому хутко —
Сплутав чорт він оті бджоли
І собачу будку!..

Сам не бачив я, не знаю. —
Плещуть молодички,
Що в Миколи, десь там скраю,
Шрам є невеличкий.

На весілля в Ясси