» » » Сергій Радкевич - Мільйон на трьох
Авторские права

Сергій Радкевич - Мільйон на трьох

Здесь можно купить и скачать "Сергій Радкевич - Мільйон на трьох" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Зарубежное современное, издательство Литагент «Стрельбицький»f65c9039-6c80-11e2-b4f5-002590591dd6. Так же Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:
Название:
Мільйон на трьох
Издательство:
Литагент «Стрельбицький»f65c9039-6c80-11e2-b4f5-002590591dd6
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Вы автор?
Книга распространяется на условиях партнёрской программы.
Все авторские права соблюдены. Напишите нам, если Вы не согласны.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Мільйон на трьох"

Описание и краткое содержание "Мільйон на трьох" читать бесплатно онлайн.



Степан Гарник після служби в армії вирішує пограбувати інкасаторів, які щомісяця возять зарплату офіцерам у військову частину. Він підбиває двох своїх найкращих друзів на злочин. Але коли вже здається, що найскладніше позаду і лишилося лише розділити на трьох великий куш, справжні випробування для них лише починаються. Роман талановитого письменника Сергія Радкевича «Мільйон на трьох» – це гостросюжетна кримінальна історія про «ідеальний злочин», що тримає в напруженні з першої і до останньої сторінки.






Сергій Радкевич

Мільйон на трьох

Розділ 1

Петро Лесик лежав на старому скрипучому дивані і боявся. Боявся усього живого і неживого. Усього що рухалося і усього що видавало які-небудь звуки. Як тільки на вулиці загуділа якась машина, він обережно підводився і тихенько босими ногами чалапав до вікна. Ховався за квітчастою, наче спідниця циганки, шторою і крадькома дивився що за авто підкотилося до будинку. Переконуючись у тому, що тривога хибна, хлопець знову повертався на диван і займав горизонтальне положення. А коли на загальному коридорі чувся тупіт ніг, Лесик відразу ж завмирав і навіть не дихав – аби очікувані «гості» часом не почули, що він знаходиться у квартирі.

Ще у глибокому дитинстві Петро дуже сильно боявся темряви. Він мріяв якнайшвидше стати дорослим, щоб бути сміливим. Таким як його мама, котра взимку, повертаючись із роботи, завжди була змушена іти додому темними вечірніми вулицями. Тоді хлопець аж ніяк не сподівався, що у дорослому житті виникатимуть моменти, коли тимчасові страхи його супроводжуватимуть не тільки вночі.

Це ж треба було дожитися до такого, щоб посеред білого дня боятися не те що на вулицю вийти, а й навіть поворухнутися у власному помешканні.

У будь-яку хвилину у двері могли постукати, а відчиняти хлопець не збирався.

Ані телевізора, ані радіо не вмикав. Звісна ж річ, усе це робилося з метою конспірації. Єдиною розрадою в такий страхітливий час став глянцевий журнал.

Інтелект Лесика був не настільки високим, щоб читати пресу, але, на щастя, у виданні було мінімум текстів – в основному лише фото дівчат.

Петро уже сотню разів переглядав цей журнал, він вже навіть напам’ять знав яка модель, на якій сторінці, в якому одязі чи навіть взагалі без одягу. Але щоб бодай чимось зайнятися дуже довго розглядав кожен знімок, а потім з надзвичайною обережністю перегортав сторінку – щоб на коридорі, якщо там раптово хтось з’явиться біля дверей, не почули про його присутність у квартирі.

Час від часу хлопець відкладав журнал у сторону і, відправляючи на загиджену мухами стелю тупий погляд своїх приречених голубих очей, спробував подумати як знайти вихід із чергової халепи, в яку він потрапив.

Вчора минув останній день, коли Петро мав повернути борг. Винен він серйозну суму серйозним людям. А це значить, що вже сьогодні можуть розпочатися репресії. Одного разу йому уже доводилось бувати у подібній ситуації. Спогади не надто приємні. Лесик пам’ятав чим це пахне, а тому від однієї тільки думки про можливу зустріч із грізним кредитором його аж пересмикувало.

Ближче до обіду, легенько розчісуючи пальцями своє русяве волосся, хлопець почав замислюватися над ще одним дуже важливим питанням – як він має поводитися ввечері? Якщо увімкне світло, то з вулиці відразу ж буде видно, що у квартирі хтось є. Добре, що хоч зараз надворі літо, а не зима. День довгий, але ж все одно: лягати спати о дев’ятій – це не діло. Згодом Лесик залишив у спокої шевелюру і накрив своє прищаве обличчя розгорнутим журналом. Міркував, як конспіруватися у темний час доби, але жодна розумна думка не трималася його голови.

Коли обидві стрілки годинника опинилися поблизу цифри «2», на всю квартиру, а може і на весь третій поверх, хоча хлопцеві здавалося, що все ж таки навіть на усю «Канаду», голосно задзвенів телефон. Петро здригнувся, випустив з рук журнал – пишногруда блондинка з першої сторінки упала обличчям до підлоги.

«Це ж треба який прокол». – подумав бідолаха. Він тільки тепер зметикнув що телефон може його здати.

Підняти слухавку заляканий хлопець не міг – а що коли це Олексій Сєдаков хоче з ним розмовляти? А може замість Олексія телефонують його настирливі люди?… Та й слухати як впродовж кількох хвилин розривається апарат теж було не надто приємно. Найгірше те, що вже нічого не вдієш. Відключити засіб зв’язку – недоречно. Той, хто намагається поспілкуватися з Лесиком, одразу ж здогадається у чому справа.

Згодом апарат замовк, але хвилин через десять-п’ятнадцять знову повторилася серія з кількох дзвінків. Потім знову пауза, і через чверть години ще один шквал дзвінків.

Впродовж усієї телефонної атаки Лесик нерухомо лежав на дивані. Лише час від часу змахував рукою, щоб витерти з чола краплини поту. Але, як виявилося, це була лише прелюдія. Десь за годину настав справжній іспит для нервів хлопця.

Спочатку ззовні біля вхідних дверей почувся тупіт, а потім у квартирі знову пролунав дзвінок – але звісно ж тепер не телефонний.

Лесик неначе прилип до свого дивану. Від переляку голосно загупало у нього в грудях. Хлопцеві навіть здавалося, що серце у нього стукає так само гучно, як і лунає вхідний дзвінок.

Втім, Петро нічого поробити з собою не міг.

Невідомі гості виявилися не надто наполегливими у тисненні на кнопку вхідного дзвінка. Після того як мелодія пролунала двічі, з коридору почувся голос:

– Лесику, відчиняй! Свої.

Баритон видався знайомим, але господар помешкання був настільки переляканий, що не одразу впізнав одного з найкращих друзів.

– Відчиняй! Свої. – це вже був інший баритон, але теж знайомий.

І тут по дуету голосів Лесик здогадався, хто його турбує. Та це ж Степан Гарник і Вадим Каратаєв.

Друзі хоч і невчасно намалювалися на порозі квартири, але це все ж таки це краще, аніж Сєдаков.

На серці у Лесика відлягло. Він підвівся зі свого ложа, уже не турбуючись про скрип диванних пружин, і підійшов до дверей. Поглянув у вічко, переконався, що слух його не підводить і лише після цього відчинив.

– Здоров, Лесику! – Гарник простягнув свою міцну змужнілу долоню.

Стверджують, що в армії погано годують, але судячи по зовнішності Степана, цього не скажеш. Ну, припустимо. в плечах поширшав і на руках м’язи наростив за рахунок заняття спортом. А ось щоки, що заокруглилися, наче в хом’ячка, – це точно не від фізкультури.

– Ви хвоста за собою не привели? – обережно поцікавився господар помешкання під час традиційного рукостискання.

– Кхе-кхе! – закхекав Каратаєв. – Він боїться хвоста. Я ж казав тобі, Степане, що Лесик не годиться для тої справи, яку ти задумав.

– Для якої справи? – здивовано поцікавився Лесик, запираючи двері на два замки.

Не чекаючи особливого запрошення, гості визулися у коридорі. Гарник свої старі потерті кросівки, в яких він ходить ще з одинадцятого класу, обережно поклав у куточок, щоб нікому не мозолили очей. Каратаєв свої новенькі шкіряні сандалі залишив на самому видному місці посеред коридору. Хлопці пройшли у кімнату. Лесик поспішно кинувся у напрямку дивану, підняв з підлоги еротичний журнал і сховав його у шухляду письмового стола. І Степан Гарник, і Вадим Каратаєв помітили яку серйозну пресу читає їхній приятель, але жодних зауважень з цього приводу від них не поступило.

Ще років сім-вісім тому вони неодмінно просили б товариша, щоб дав подивитися такий журнал. Три-чотири роки тому вони б насміхалися з нього – мовляв, що там таке є з того що ти іще не бачив? Зараз їм було байдуже які картинки розглядає Лесик на дозвіллі.

Поки хлопець ховав журнал, Гарник присів на диван, який відразу ж під ним заскрипів, а Каратаєв спочатку уважно оглянув три пожовклі фотографії, що висіли на оббитій такими ж пожовклими шпалерами стіні. На знімках були зображені Лесик зі своєю мамою, Лесик без мами та мама без Лесика. Каратаєв дивився так, ніби з останнього часу коли він бував у гостях у товариша тут щось змінилося, а потім вмостився у м’яке крісло.

– Ти чого такий заклопотаний? – запитав Степан. Гарник відразу ж зауважив, що з його приятелем не все гаразд. Веселі бісики, які зазвичай бігають в голубих очах Лесика сьогодні були відсутні. А на обличчі не було й жодного натяку на посмішку.

Петро міркував як ухилитися від запитання, а Каратаєв тим часом підхопив тему, насмішкувато поцікавившись:

– Наша держава у небезпеці чи якісь особисті проблеми?

– Я у небезпеці. – буркнув Лесик і присів на диван поруч із Степаном.

– А, це фігня. Не панікуй. – Гарник підбадьорив і по-дружньому легенько гепнув його долонею по спині. – Якщо не держава, а тільки ти у небезпеці, то цю проблему нам під силу вирішити. Так що там у тебе? Знову влетів на ігрових автоматах?

– Знову. – Лесик важко зітхнув, так ніби з дня на день йому мають оголосити смертний вирок. – Але цього разу влетів серйозно.

– Скільки програв?

– Дві штуки.

– Гривень?…

– Ні. Баксів.

– Нормальне кіно. – спалахнув Каратаєв. – Я ж тобі казав навіть близько не підходити до цих одноруких бандитів.

– У мене був дуже вдалий день. От я подумав, що раз мені щастить в усьому, тоді й на автоматах пощастить.

– Кхе-кхе!.. – Вадим знову закхекав. – Ваші галицькі забобони вас до добра не доведуть. Ну от, тепер ти бачиш як тобі «пощастило» влетіти на дві штуки баксів.

– Та чого? – понуро опустивши голову, невдаха почав виправдовуватися. – Спочатку мені і справді щастило. Я навіть вигравав кругленьку суму. Захопившись, не помітив, як бамкнуло на дванадцяту і почався новий день. А далі, неначе відьма в карти плюнула – почалося фатальне невезіння.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Мільйон на трьох"

Книги похожие на "Мільйон на трьох" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Сергій Радкевич

Сергій Радкевич - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Сергій Радкевич - Мільйон на трьох"

Отзывы читателей о книге "Мільйон на трьох", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.