Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

• Название: Дякую тобі. Любовний роман 18+
• Автор: Дар'я Мороз
• Жанр: Русское современное

Книга розповідає про життя. Про ті неймовірні обставини, які все перевертають. Про те, що нас зломлює і в той же час робить сильним. Алекс та Мія такі різні з зовні але такі схожі в середині. Їхні відносини не прості. Кожен має свої таємниці. Своє, таке не схоже на інших, життя. Чи зможуть вони, перебороти свої страхи, не зломатись та не здатись, залишатись з тверезим розумом та повним віри, надії серцем? Чи існує кохання насправді? Що їх чекає…?

---

Він посміхається, от гавнюк. Як він мене бісить. Я закидую через вікно пакет і заладжу сама. Скидую сарафан за секунду і зариваюсь під одіяло. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч. Весь наступний місяць я морозилась від Алекса. Він настирний, то говорив до мене, то штовхав, то записки писав але я демонстративно рвала їх не читаючи. Сьогодня п'ятниця, це значить попереду цілі вихідні. Це добре. Так кумарить дивитись, як кожна дівка з нашої школи старається заговорити чи задіти Алекса. Звісно він вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюсик. :-) Дівчата рахують плюсики: гарний + фігуристий + мила посмішка + тачка класна +спортсмен =5 балів. На тусовках його видно небуло. Напевно він їх нелюбить. Я теж нелюблю, але, якщо вибирати дім з п'яним татом чи туса, я піду на тусу. Тато зайшов у запій, приводить всіх шалав міста, почерзі. П'ють дома, трахаються. Дойшло до того, що дома немає що поїсти. Він став інший, постарів, лице стало синіти, руки почали брякнути, здається навіть сидини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже як би він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з обузою-дитиною (зі мною).А останій раз, декілька днів назад я побилась з його новою курвою. Дома пропали гроші, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво на мене. Накрутила тата. А саме головне це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все гавно. Я була так зла, що тато мене ледве зупинив. Я одним ударом повалила її на пол, а потім сіла зверху і гуцала по не прохмилівшій морді. Звісно потім він вигнав мене. І я пішла, точніше поїхала в самий ближчий магазин взяла бутилку вина, стакан і погналась на край міста. Там красиво, лісопосадка, поле зелене і струмок. Джерело. Я їду, зла, обіжана, здається, що весь світ проти мене. Як так? Він же мій тато! Чому він повірив їй, а не мені? Чому мати мене залишала, потім вигнала, як можна так не любити свою дитину? Тисячі думок у голові ріжуть мов гострючі ночі. Не хочу жити. Це не життя, це страждання в одинокості. Ніхто і не зверне увагги, якщо мене не стане. Я лечу, мимо мене проїджають машини, пролітають вулиця за вулицею

Ось я і на місці. Спригую з велика, кидаю при дорозі. З розмаху бью горлишком бутилки об край бардюру, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я в кросівках і спортивних лосінах, наливаю не зупиняючись вино в стаках. Повен, аж по краї. І з розмахом швиряю бутилку між деревами, представляючи що це ще один удар по пиці тої тупої алкашки.

Випивши все залпом я миттєво п'янію. Посидівши на природі, послухавши музику, я остиваю. Хера їм. Я житиму. Піду до коледжа і всього добьюсь сама. МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН… МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН …МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН. Декілька разів я промовила це про себе, а потім викричала в весь голос.

Повернувшись додому я знайшла записку :

От лайно, ніби нічого не трапилось. Ото ім'я… Клара… срала я на вашу Клару. Підіймаюсь у кімнату і прямо йду до ванної, роздягаюсь. Потрібно змити бруд що осів на моє сердце.

– Привіт принцеса! – відриває від спогадів чоловічий голос. Почувши слово принцеса, розумію-це Алекс.

– Привіт, чого тобі, містер всезнайка?

– Може зустрінемось сьогодня? Погуляємо. Хочеш в кафе сходимо?

– Ну не знаю!!! -якщо чесно, то я не проти. Я постійно за нього думала. Не знаю чому, але коли ми не ругаємось мені з ним добре, ммммммм, як це правельно сказати, поруч з ним я начебто дома. Проблема в тому, що мені подобається це відчуття, але я не можу дозволити собі підпустити його близько. З ним одні проблеми. А болю мені хватає. Але є і інша проблема я не хочу йти в дім -пустоти, не хочу бути одна.

– Ну, не ламайся, я не хотів тебе тоді образити. Ходімо.

– Окей. Заїдиш за мною о 18:00. Але не заходь. Запиши мій номер, пустиш гудок, я вийду.

– Як скажеш. -погоджується він.

– До шостої принцеса.

Дома, як завжди, бардак, тато п'є, повна хата незрозумілих людей, стоїть густий дим від дишевих сигарет, запах спиртного. Як мені набридло все це. Я голодна, живіт зводить. Не хочу йти на кухню, мені здається, що тато навіть не зрозумів, що я прийшла зі школи. Важко дивитись, як людина яку ти любиш скочується до чорної ями, в місце де немає світла. Його життя -це водка, друзі, водка. Раніше було там і мені місце. Але це було раніше. Хм, я пам'ятаю коли наша сім'я жила вся разом. Як ми бігали з татом, мамою по вулиці, погазону і поливали одне одного водою з бутилки. Ми робили дирочки у кришечках і стриляли з бутилок мов з космічної зброї. Пам'ятаю сміх матері, красиві складочки на щоках у тата, що робили риси його обличчя щасливими. По вечорам, ми виключали світло у домі і грали у схованки. Пам'ятаю наші свята. Я обожнюю новий рік. І цю любов мені привили батьки. За місяць до нового року ми ставили живу ялинку. Увімкали на всю гучність різдвяні пісні, співали, наряджали яскравими іграшками ялинку, дім. У моїй кімнаті вішали святкові гирлянди і їли мандарини. Шкурки з мандарин ми клали під ялинку і запах тримався весь місяць. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моїй пам'яті. Казка, якої ніби і небуло. Я переодяглась. Одягла плятя в обтяжку, бежового кольору, босоножки на каблуках+ сумочка. Коси я розпустила, через гульку, що була скручена у мене на голові, вони попадали локонами на плечі. Підвела чорні стрілки, ніжно розова помада, улюблені духи. От і готова. Виходжу з кімнати, і опля, стоїть готовий папаня.

– Ти куди? – грізно запитує він.

– Гуляти. Іди на кухню, ато твої друзі все висосуть з бутилки і вижруть з холодильника.– махнувши рукою кажу я і двигаюсь до виходу. Алекс уже пустив декілька гудків пару хвилин тому назад. Він хватає мене за руку і сильно смикає повертаючи мене до себе.

– Ти чого ведеш себе як шлюха?????Дома сиди! Хватить швендять. Хто тебе візьме в дружини???? Кому ти потаскана потрібна будеш?? – починає кричати він.-Ти хотіла її знайти? Я тобі тисячу разів казав, що ти окрім мене нікому непотрібна!!!! Я просто в шоці. У мене відняло мову. Я не очікувала.

– Ти на своє життя дивився??? Чому ти можеш мене навчити???

– Я тебе прийняв, коли твоя маманя тебе вигнала. Ти пам'ятаєш???? -кричить він.

– Не хвилюйся ти не даєш мені забути. Відвали від мене! – кричу я у відповідь. Вириваю руку і швидко двигаюсь до дверей. Відчиняю а тут Алекс. Стоїть як стовп. Тато біжить за мною і коли угледів Алекса який був нарівні з одвірками одразу притих. Мої щоки налились румянцем, повні очі сліз.

– Все добре? – тихо запитує він

-Я ж сказала чекати в машині!

– Вибач я почув крик, я хвилювався!!!!

– Ходімо! -оглядаючись назад у дім який став мені ненависним, я бачу людину яка стає мені чужою. З грохотом закриваю двері.

– Куди ми їдемо? – запитую я. Вулкан зла так і горить в мені, бурлить.– Везеш мене в кафе чи ресторан де сидять такі ж як ти, багатенькі придурки? – з моїх губ зривається стільки злоби, жовчі, що аж самій тошно.

– Не потрібно так зі мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи і я відвезу тебе.– його спокій такий дивний, за секунду я утихомирююсь і мені соромно.

– Мммм,…вибач …я не хотіла. Я немала на увазі те, що ляпнула! -сльози підходят, щас заплачу. Мія тримай себе. Йому все одно на твої проблеми. – Поїхали до піцерії. Я голодна.

– До речі, ти дуже красива.

– Дякую! – тихо шепчу я.

З виду піцерія просторна, з темного дерева та темно червоних тирас, ринки в яких розсаджені величезні вазони, вікна та двері теж червоні. Мило. В середині теж такий інтерьєр. Стула, столи все з темного дерева. На стінах наклеєні фото різноманітних піц, поварів та фото гостей у процесі поїдання піц всього світу. В піцерії нетак багато людей. Коли ми зайшли більшість оглянулось. Пішли вони. Я просто хочу їсти, ми з ним непара. Знайомі. Ми просто знайомі. Я заказала молочний коктель, Алекс чай і велику просту мікс-піцу.залу.Ру :-) :-) Я така голодна, що здається сама її з'їм. Тиша затяглась, ну, я почну перша.

– Розкажи мені про себе! Про моє нещасне життя ти все знаєш… чекаю твою цікаву історію.

– З чого почати, ну так, про те, що моя сім'я багата ти знаєш. Але не все так красиво, як ти думаєш. Ми переїхали сюди, щоб дати шанс моїм батькам врятувати їх шлюб. Мама високо ставить нашу сім'ю. Себе в першу чергу. Тато завів коханку сикритаршу. От ми і переїхали сюди, з великого міста. А моя думка нікого не цікавить. Для мене вибрали коледж, роботу, все. Моє життя розписане погодинно. Чим мені займатись, з ким спілкуватись.