Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

• Название: Маленькі жінки
• Автор: Луиза Мэй Олкотт
• Жанр: Детская проза
• Год: 2021
• ISBN: 9780880008044

«Маленькі жінки» Луїзи Мей Олкотт – роман, що виховав кілька поколінь юних читачів по всьому світу. Ця книга була перекладена понад 50 мовами, її сюжет покладений в основу шести фільмів, чотирьох телесеріалів, кількох опер та спектаклів. З історії родини Марч, в якій зростають чотири дружні, проте геть не схожі одна на одну сестри, читач дізнається про такі перипетії юності, як дорослішання, дружба та любов. У цьому виданні публікується новий оригінальний переклад з англійської Юлії Шматько. Стилізація речей юних дівчаток, характерна для тієї епохи, а також придумані героїнями і використовувані в повсякденні слова додають тексту неповторної атмосфери XIX століття.

---

– Що ж, в розкоші нам ще довго не жити, тож потрібно поменше нити, тягти свою ношу і не занепадати духом, адже так і робить наша весела Мармі. Звичайно, тітонька Марч їздить на мені, як той старий з казки про Сіндбада,[17] але думаю, якщо я припиню скаржитися, моя ноша стане настільки легкою, що я навіть не буду її помічати.

Ця ідея цілком захопила уяву Джо і підняла їй настрій, а ось Мег все ще сумувала, бо її ноша, яка складалася з чотирьох розбещених дітей Кінгів, здавалася їй важчою, ніж будь-коли. Вона навіть була не в настрої чепуритися перед дзеркалом і мудрувати щось із блакитною стрічкою для волосся.

– Яка різниця, як я буду виглядати, якщо мене все одно ніхто не бачить, крім цих маленьких бешкетників, і нікому немає ніякого діла до того, гарна я чи ні? – пробурмотіла вона і різко встала з-за столу. – Мабуть, так і буду все життя мучитися і працювати, лише зрідка балуючи себе виходами у люди, а потім не встигну отямитись, як стану зморшкуватою старою. От за що мені така кара – бути бідною і не мати можливості насолоджуватися життям, як інші дівчата!

За сніданком Мег сиділа і похмуро дивилася на свою тарілку, не піднімаючи голови. Втім, здавалося, що сьогодні всі встали не з тієї ноги. У Бет боліла голова і вона лежала на дивані, граючись з кішкою та її трьома кошенятами, щоб хоч трохи розвіятись. Емі нервувала, бо не довчила уроки, а ще вона десь загубила свої калоші. Джо насвистувала і збиралася до тітоньки Марч, здіймаючи при цьому, втім як і завжди, багато галасу. А місіс Марч намагалася зібратися з думками і дописати листа, який потрібно було обов'язково сьогодні відправити. Ганна теж жалілася, що не могла допізна заснути і тепер почувається як вижатий лимон.

– Ну що за сімейка невдах! – відчайдушно вигукнула Джо, перекинувши чорнильницю, порвавши обидва шнурки на черевиках і на додачу сівши на свій капелюх.

– І ти в ній головна невдаха! – огризнулася Емі зі сльозами на очах, вже вкотре видираючи сторінку з зошита, бо ніяк не могла правильно вирішити задачу з математики.

– Бет, якщо ти не віднесеш цих блохастих котів у підвал, я сама їх позбудуся, от чесне слово, викину всіх на вулицю! – сердито вигукнула Мег, намагаючись скинути зі спини кошеня, яке повисло на її сукні десь в районі лопаток, і Мег не могла його зняти.

Джо реготала, Мег щось невдоволено бурчала собі під носа, Бет благала пощадити її кошенят, а Емі ридала, бо не могла згадати, скільки буде дев'ять помножити на дванадцять. І тут уже не витримала місіс Марч.

– Дівчатка, дівчатка, вгамуєтеся і помовчіть хвилинку! Мені потрібно відправити цього листа з ранковою поштою, а ви відволікаєте мене своїм галасом, – вигукнула вона, вже втретє переписуючи одне і те саме речення.

Настало короткочасне затишшя, яке порушував лише скрип мостин під ногами Ганни, яка винесла і поставила на стіл два невеликих гарячих пироги, а потім знову пішла на кухню. Дівчата називали їх «муфточками», тому що справжніх муфт у них не було, а гарячі пироги чудово зігрівали їхні руки, коли вони йшли зранку на роботу у ці холодні та мрячні дні. В якому б поганому настрої не була Ганна, вона ніколи не забувала спекти пиріг для Мег і Джо, бо їх шлях на роботу був довгим, та й пообідати вдома бідолахи не могли, бо рідко коли поверталися додому раніше другої години.

– Кажуть, що коти лікують і забирають біль, тож пригорнися до своїх кошенят міцніше і приголуб їх, Бет. До побачення, Мармі. Нехай сьогодні вранці ми були справжніми фуріями, але коли ми повернемося додому, обіцяю, будемо янголятами, як зазвичай. Все, пішли, Мег! – і Джо відчинила вхідні двері, подумавши про себе, що їх «похід паломників» розпочався не дуже гладко.

Перш ніж повернути за ріг, сестри озирнулися – це вже стало традицією – як і завжди, у вікні вони побачили матір, яка посміхалася і махала їм рукою. Інакше і бути не могло, адже в якому б поганому настрої вони не виходили з дому, усміхнене обличчя неньки завжди зігрівало їх душі і наповнювало серце радістю.

– Було б правильніше, якби Мармі пригрозила нам кулаком замість того, щоб надсилати повітряні поцілунки, адже поводилися ми вранці не інакше як по-свинськи. Іноді ми буваємо просто нестерпною юрбою примхливих дівчисьок, – вигукнула Джо. Їй було соромно за свою поведінку і поведінку сестер, тож те, що їм з Мег доводилося зараз йти по сльоті, а їхні обличчя обдував холодний колючий вітер, здавалося справедливим покаранням за ранкове свавілля.

– Не використовуй такі жахливі слова, – сказала Мег, з головою занурившись у теплу хустку.

– Я люблю сильні слівця, бо вони якнайкраще передають саму суть, – відповіла Джо, вчасно встигнувши схопити свого капелюха, який з поривом вітру вже збирався полетіти у невідомому напрямку.

– Себе називай як хочеш, але я не свиня і не примхливе дівчисько, тож я не хочу, щоб мене так називали.

– Ти – розбещене дівчисько, Мег, і думаю, що причина твого сьогоднішнього кепського настрою полягає в тому, що ти скаженієш, бо не можеш жити у розкоші. Але почекай ще трошки, я зароблю купу грошей і буду возити тебе на екіпажах, годувати морозивом, засиплю прекрасними букетами і куплю тобі цілу купу модних туфель на високих підборах, щоб ти могла танцювати з рудоволосими юнаками.

– Ну ти і дурко, Джо, іноді як скажеш! – Мег розсміялася, і, як не дивно, ця нісенітниця підняла їй настрій.

– От радій, що я така, а то б йшли зараз удвох, як у воду опущені. І яка з цього була б користь? Я завжди намагаюся знаходити у всьому щось кумедне – так жити набагато веселіше. Так, досить хандрити. Вище носа, сестричко! – і Джо підбадьорливо поплескала сестру по плечу.

Настав час сестрам розходитись у різні боки. І поки вони йшли, кожна своєю дорогою, та гріли руки, тримаючи маленький пиріг, вони намагалися зберігати бадьорість духу, незважаючи на сувору зимову погоду, важку роботу і розбиті мрії про безтурботну юність.

Коли містер Марч втратив всі свої статки, намагаючись допомогти недолугому товаришу-невдасі, дві старші доньки благали дозволити їм піти працювати, щоб заробляти хоча б собі на кишенькові витрати. Батьки погодилися, вважаючи, що таким чином дівчата розвинуть у собі працелюбність і відчують незалежність. Мег і Джо з натхненням взялися до роботи, свято вірячи, що терпіння і праця все перемагають. Маргарет влаштувалася гувернанткою, і навіть та невелика платня, яку вона отримувала, в даних умовах здавалася їй справжнім багатством. Як вона сама зізналася, вона любила розкіш, і бідність, яка так раптово спіткала їх родину, була для неї справжнім шоком. Мег було важче, ніж сестрам, змиритися з новим положенням, тому що вона краще, ніж вони, пам'ятала часи, коли їх будинок був сповнений розкішних речей, а життя складалося з одних задоволень і розваг. Мег намагалася не падати духом і не заздрити своїм багатим подругам, але ж зрозуміло, що будь-яка молода дівчина хоче носити гарні сукні, весело проводити час з друзями і в цілому жити щасливим, безтурботним життям.

У родині Кінгів, куди Мег влаштувалася гувернанткою, вона щодня спостерігала за тим, про що так мріяла і чого позбулася, коли її родина збідніла. Старші доньки якраз почали активно відвідувати «бали дебютанток»,[18] тож Мег часто доводилося з болем у серці дивитися на їх витончені бальні сукні та прекрасні букети від потенційних залицяльників, а також слухати розмови про театри, концерти, катання на санях та інші веселі розваги. Вона бачила, як гроші витрачаються на речі, які вона і сама так хотіла мати, і які – як вона чудово розуміла – їй ніколи не будуть доступні. Бідолаха Мег рідко скаржилася, але часом її переповнювала печаль і почуття кричущої несправедливості, вона злилася на все і на всіх навколо, ще поки не розуміючи, що насправді вона казково багата, просто щастя це зовсім не у грошах.

Джо влаштувалася компаньйонкою і помічницею до тітоньки Марч – заможної кульгавої старої, яка хотіла, щоб хтось її розважав та виконував її розпорядження. Дітей у неї не було і вона навіть запропонувала удочерити одну з дівчат, коли її молодший брат, містер Марч, збанкрутував, і, до речі, дуже образилася, коли її пропозиція була категорично відхилена. Деякі друзі закликали Марчів бути більш далекоглядними і прийняти пропозицію старої, адже тоді у них будуть всі шанси потрапити до заповіту багатої вдови, але Марчі були непохитними і завжди говорили:

– Ми не відмовимося від наших доньок ні за які скарби світу. У багатстві чи в бідності, ми завжди будемо триматися разом, адже наше щастя в турботі один про одного.

Старенька образилася і навіть певний час не розмовляла з братом, поки одного разу випадково не зустріла Джо в гостях у подруги. Її безпосередність і прекрасне почуття гумору були немов ковток свіжого повітря в одноманітному манірному світі літньої пані, і вона запропонувала Джо стати її компаньйонкою. Звичайно, Джо була не в захваті від перспективи цілий день бути на побігеньках у навіженої старої, але вона погодилася, бо інших варіантів у неї не було. Як не дивно, Джо чудово знаходила спільну мову зі своєю запальною родичкою. Звичайно, траплялися між ними і сварки. Тоді Джо грюкала дверима і йшла додому, заявляючи, що її терпець увірвався і більше ноги її не буде у домі цієї нестерпної старої тиранки. Вони обидві мали вибуховий характер, але також швидко заспокоювались, і тоді тітонька Марч так наполегливо просила Джо повернутися до неї, що Джо не могла відмовитися, адже в глибині душі їй подобалася ця ексцентрична стара леді.