Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії
Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.
Жалоба
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Описание книги "Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії"
Описание и краткое содержание "Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії" читать бесплатно онлайн.
— І саме це, на мою думку, — сказав Дамблдор, — і було
найсуттєвішим.
Дамблдор просто променився щастям, наче світлом. Гаррі ще не бачив його таким безмежно і цілковито задоволеним.
— Поясніть, — попросив Гаррі.
— Ти ж уже й сам знаєш, — відказав Дамблдор і стулив
кінчики пальців.
— Я дозволив йому мене вбити, — сказав Гаррі. — Це ж так? —Так, — кивнув головою Дамблдор. — Далі!
— Тому та частинка його душі, що була в мені… Дамблдор ще радісніше закивав головою й заусміхався, спонукаючи Гаррі говорити далі. —… зникла?
— О, так! — підтвердив Дамблдор. — Так, він її знищив, Гаррі. Твоя душа тепер цілісна і належить лише тобі.
— Але тоді…
Гаррі озирнувся туди, де під стільцем тремтіла мала покалічена істота.
— Що це таке, пане професоре?
— Те, чому жоден з нас уже ніяк не допоможе, — відповів
Дамблдор.
— Але ж, якщо Волдеморт наслав смертельне закляття, — знову почав Гаррі, — і ніхто цього разу не загинув, захища ючи мене… чого ж я живий?
— Думаю, ти знаєш, — відповів Дамблдор. — Подумай, що було. Згадай, що він зробив у своєму невігластві, жадобі й жорстокості.
Гаррі замислився. Обвів поглядом усе, що його оточувало. Якщо вони й справді сиділи в палаці, то це був якийсь дивний палац — з короткими рядами лавок, з огорожками то там, то тут, і, крім нього, Дамблдора й тієї хирлявої істоти під сидінням тут більше нікого не було. Тоді відповідь сама, без жодних зусиль, злетіла з його вуст.
— Він узяв мою кров, — сказав Гаррі.
— Точно! —вигукнув Дамблдор. — Він узяв твою кров, щоб відтворити собі живе тіло! Твоя кров тече в його жилах, Гаррі, Лілін захист—у вас обох! Поки він живе, ти житимеш теж!
— Я житиму… поки він живе? Але я думав… я думав, що станеться якраз навпаки! Я думав, що ми обидва помремо? Хіба це одне й те саме?
Його увагу відвернуло скиглення й тупання нещасної істоти у них за спинами, і він знову на неї глянув.
— Ви певні, що ми нічого не можемо зробити? —Тут уже нічим не допоможеш.
— Тоді поясніть… більше, — попросив Гаррі, і Дамблдор усміхнувся.
— Ти був сьомим горокраксом, Гаррі, горокраксом, якого він не мав наміру творити. Він довів свою душу до такого нетривкого стану, що вона розкололася, коли він скоїв те невимовне зло — вбивство твоїх батьків, спробу вбивства дитини. Та з вашого дому вирвалася навіть менша частка його, ніж він думав. Він тоді втратив не лише тіло. Він залишив частинку себе, причеплену до тебе, до вцілілої жертви.
— Гаррі, його знання завжди були жалюгідні й поверхові! Те, чого Воддеморт не цінує, він навіть не намагається збагнути. Про ельфів—домовиків і дитячі казочки, про любов, вірність і невинність Воддеморт нічого не знає і нічого не розуміє. Нічогісінько. Він так і не осягнув тієї істини, що все це має силу більшу, ніж у нього, силу, що сягає за межі всіляких чарів.
— Він узяв твою кров, вірячи, що вона його посилить, прийняв у своє тіло крихітну часточку чарів, що їх твоя мати, помираючи, наклала на тебе, щоб захистити. її жертовні чари живуть у його тілі, і поки вони там, живеш ти сам і живе Волдемортова остання надія.
Дамблдор усміхнувся Гаррі, а Гаррі дивився на нього з подивом.
— І ви це знали? Увесь час?
— Я здогадувався. Але мої здогади переважно справджу ються, — радісно повідомив Дамблдор, і досить довгий час вони сиділи мовчки, а істота за їхніми спинами скиглила
йтряслася.
— Це ще не все, — сказав Гаррі. — Я ще не все збагнув. Чому моя чарівна паличка зламала ту, що він позичив?
— Щодо цього в мене немає впевненості.
— То спробуйте здогадатися, —запропонував Гаррі, і Дамблдор засміявся.
— Зрозумій, Гаррі, ви з Лордом Волдемортом побували в таких магічних сферах, які досі були нікому не знані й ніким не розвідані. Та мені здається, що сталося щось небувале, таке, що не зміг би передбачити або пояснити Волдеморту жоден майстер чарівних паличок.
— Як ти вже знаєш, Лорд Волдеморт, коли повернув собі людське тіло, сам того не бажаючи, удвоє посилив зв'язок між вами. Часточка його душі і так була поєднана з твоєю, а бажаючи себе зміцнити, він прийняв у себе часточку самопожертви твоєї матері. Якби ж він міг збагнути, якою цілеспрямованою і страхітливою силою наділена ця самопожертва — можливо, він би тоді не посмів торкатися твоєї крові… проте якби він це розумів, то не був би Лордом Волдемортом і нікого б не вбивав.
— Забезпечивши цей подвійний зв'язок, поєднавши ваші долі так тісно, як ніколи за всю історію не були пов'язані між собою двоє чаклунів, Волдеморт вирішив напасти на тебе з чарівною паличкою, що мала спільну з твоєю паличкою серцевину. А тоді, як ми вже знаємо, сталося щось дивне. Серцевини відреагували так, що Лорд Волдеморт, який не знав, що твоя чарівна паличка — близнюк його палички, цього аж ніяк не сподівався.
— Того вечора, Гаррі, він перелякався більше за тебе. Ти змирився, навіть сприйняв можливість своєї смерті, а от Лорд Волдеморт на таке був не здатен. Твоя відвага перемогла, твоя чарівна паличка здолала його паличку. І тут щось відбулося між цими двома паличками, щось таке, що віддзеркалювало стосунки між їхніми господарями.
— Я думаю, що твоя чарівна паличка ввібрала того вечора частину сили і властивостей Волдемортової палички, тобто, можна сказати, що відтепер вона містила в собі частину самого Волдеморта. Тому твоя чарівна паличка впізнала його, коли він гнався за тобою, впізнала чоловіка, спорідненого з нею і водночас її смертельного ворога, тому вона вивергла на нього частину його власних чарів, чарів набагато могутніших, ніж могла витворити Луціусова паличка. Твоя паличка тепер містила в собі твою надзвичайну хоробрість і Волдемортів смертоносний хист. Що проти неї могла вдіяти нещасна паличка Луціуса Мелфоя?
— Якщо моя чарівна паличка була така могутня, то як її змогла зламати Герміона? — запитав Гаррі.
— Мій любий хлопче, ці її дивовижні властивості виявлялися лише в протистоянні з Волдемортом, який так необачно експериментував з найсокровеннішими законами магії. Лише у двобої з ним ця паличка ставала неприродно могутня. А поза тим вона була така сама, як і всі інші чарівні палички… хоч і дуже непогана, поза сумнівом, — лагідно завершив думку Дамблдор.
Гаррі тривалий час, а може, лише кілька секунд, сидів у роздумах. Тут важко було з певністю судити про такі явища, як час.
— Він убив мене вашою чарівною паличкою.
— Він не зумів тебе вбити моєю паличкою, — виправив Дамблдор. — Думаю, ми обидва згодні, що ти не мертвий… хоча, зрозуміло, —додав він, наче побоюючись, що висло—
вився не досить чемно, — я аж ніяк не хочу применшити твоїх, без сумніву, нестерпних страждань.
— Але зараз я почуваюся чудово, — сказав Гаррі, дивлячись на свої бездоганно чисті руки. — А де ж ми є?
— Це я хотів би тебе запитати, — сказав, оглядаючись навколо, Дамблдор. — Де ми, на твою думку, опинилися?
Поки Дамблдор про це не питав, Гаррі не мав ані найменшої гадки. Але тепер у нього раптом з'явилася готова відповідь.
— Це схоже, — поволі проказав він, — на вокзал Кінґс—Крос. Тільки тут він набагато чистіший, безлюдний і немає поїздів.
— Вокзал Кінґс—Крос! —Дамблдор нестримно захихотів. — Це ж треба! Та невже?
— А де ж ми, по—вашому? —розгубився Гаррі.
— Мій любий хлопче, я не знаю. Це ж, як то кажуть, теоя
гра.
Гаррі й гадки не мав, що це означає. Дамблдор доводив його до нестями. Гаррі глянув на нього і пригадав питання, значно важливіше, ніж місце їхнього перебування.
— Смертельні реліквії, — сказав він і з радістю побачив, що ці слова стерли усмішку з лиця Дамблдора.
— А, так, — Дамблдор здавався навіть дещо стурбованим.
— І що?
Чи не вперше за увесь час їхнього знайомства Дамблдор не був схожий на поважного старого чоловіка. Анітрохи не схожий. Мигцем він нагадав маленького хлопчика, впійманого на шкоді.
— Пробач мені, — пробурмотів він. — Пробач, що я тобі не довіряв. Що тобі не розповів. Гаррі, я просто боявся, що в тебе нічого не вийде, як не вийшло в мене. Я боявся, що ти повториш мої помилки. Пробач мені, Гаррі, благаю. Тепер я вже знаю, що ти кращий за мене.
— Що ви таке говорите?—розгубився Гаррі, спантеличений Дамблдоровим тоном і слізьми, що несподівано проступили в нього на очах.
— Реліквії, реліквії, — пробурмотів Дамблдор. — Мрія зневі—реноїлюдини!
— Але ж вони справжні!
— Справжні, небезпечні і знадливі для дурнів, — пояснив Дамблдор. — І я був таким дурнем. їй ж це знаєш, так? Я вже не приховую від тебе ніяких таємниць. Ти знаєш.
— Що знаю?
Дамблдор розвернувся до Гаррі всім своїм тілом, у його яскраво—синіх очах ще іскрилися сльози.
— Володар смерті, Гаррі, володар Смерті! Хіба ж я, зрештою, був кращий за Волдеморта?
— Звичайно, кращий, — заперечив Гаррі. — Звичайно… як можна в цьому сумніватися? Ви ніколи нікого не вбивали, якщо можна було цього уникнути!
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!
Похожие книги на "Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії"
Книги похожие на "Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Отзывы о "Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії"
Отзывы читателей о книге "Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії", комментарии и мнения людей о произведении.