Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

• Название: Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії
• Автор: Джоан Ролінґ
• Жанр: Книги

---

— Це правда, правда, — підтвердив Дамблдор, наче дитина, що шукає розради. — Однак я, Гаррі, теж шукав шляхів подолання смерті.

— Але ж ви шукали не те, що він, —стояв на своєму Гаррі. Після всієї злості на Дамблдора дивно було сидіти тут, під високим склепінням даху, й виправдовувати Дамблдора перед ним самим. — Реліквії, а не горокракси.

— Реліквії, — пробурмотів Дамблдор, — а не горокракси. Це точно.

Запала тиша. Істота за їхніми спинами скиглила, але Гаррі більше не озирався.

— Ґріндельвальд теж їх шукав? — поцікавився він. Дамблдор на мить заплющив очі і кивнув.

— Саме це нас, насамперед, і зблизило, — тихо промовив він. —Двоє розумних самовпевнениххлопців, одержимих одним і тим самим. Він захотів побувати в Ґодриковій Долині, як ти вже й сам, безперечно, здогадався, заради могили Іґно—туса Певерела. Хотів дослідити місце, де помер третій брат.

— То це правда? — запитав Гаррі. — Усе це? Брати Певе—рели…

— …були трьома братами з казки, — ствердно кивнув Дамблдор. — Гадаю, що так. Чи зустріли вони на безлюдній дорозі Смерть?… На мою думку, найімовірніше, що брати Певерели просто були обдаровані й небезпечні чаклуни, яким

вдалося створити такі могутні предмети. Оповідь про те, що реліквіями володіла сама Смерть, як на мене, належить до тих легенд, які виникають навколо подібних творінь.

— Плащ, як ти вже знаєш, віками передавався від батька до сина, від матері до дочки, аж поки його отримав останній живий нащадок Іґнотуса, котрий, як і сам Іґнотус, народився в селі Ґодрикова Долина.

Дамблдор усміхнувся до Гаррі.

— Я?

— Ти. Я знаю, ти здогадався, чому в той вечір, коли загинули твої батьки, плащ був у мене. Джеймс показав його мені буквально за кілька днів до того. Стало зрозуміло, як йому вдавалося робити в школі стільки шкоди й не попадатися. Я не міг повірити в побачене. Попросив, щоб він мені його позичив для обстеження. Я давно вже кинув мрію знайти й поєднати всі реліквії, але не міг стриматися, не міг собі відмовити в бажанні його роздивитися… Такого плаща я ще ніколи не бачив, неймовірно старий і досконалий з усіх поглядів… а тоді твій батько загинув, і я нарешті мав у своєму розпорядженні дві реліквії! Він це сказав з неймовірною гіркотою.

— Але плащ усе одно їх не врятував би, — поспішив його заспокоїти Гаррі. — Волдеморт знав, де живуть мама й тато. Плащ не захистив би їх від закляття.

— Це правда, — зітхнув Дамблдор. — Правда.

Гаррі чекав, але Дамблдор нічого не казав, тож він вирішив йому нагадати.

— Отже, коли ви побачили плащ, то перестали шукати

реліквії?

— О, так, — кволо відповів Дамблдор. Здавалося, що він си лує себе дивитися Гаррі в очі. —Ти знаєш, що сталося. Знаєш. Ти не можеш зневажати мене більше, ніж я сам себе зневажаю.

— Та я й не думаю вас зневажати…

— А повинен, —не вгавав Дамблдор. Він глибоко вдихнув. — Ти знаєш таємницю хвороби моєї сестри, знаєш, що їй зробили ті маґли і яка вона стала. Знаєш, як мій бідолашний батько прагнув помсти і заплатив за це сповна, померши в Аз—кабані. Знаєш, як моя мати присвятила своє життя Аріані.

— Гаррі, мене це дратувало.

Дамблдор сказав це холодно й відверто. Він тепер дивився в далечінь у Гаррі над головою.

— Я був обдарований, я був талановитий. Хотів уникнути цього всього. Хотів сяяти. Прагнув слави.

— Зрозумій мене правильно, — додав він, і мука так спотворила його лице, що воно знову стало старече. — Я їх любив. Я любив батьків, любив брата й сестру, але я був егоїстом, Гаррі — набагато егоїстичнішим, ніж ти можеш собі уявити, бо ти на диво безкорислива людина.

— Отож, коли померла мати, і на мене впала відповідальність за хвору сестру й свавільного брата, я повернувся в рідне село сердитий і роздратований. Я думав, що занапастив своє життя у цій пастці! А тоді, звісно, з'явився він…

Дамблдор знову подивився прямо Гаррі у вічі.

— Ґріндельвальд. Гаррі, ти не можеш собі уявити, як його ідеї захопили мене, як запалили. Маґли змушені нам служити. Ми, чаклуни, тріумфуємо. Удвох з Ґріндельвальдом стаємо молодими славетними вождями революції.

— О, деякі вагання в мене були. Та я заспокоював сумління порожніми словами. Це все для загального блага, а завдані збитки буде устократ відшкодовано здобутими для чаклунів привілеями. Чи відчував я в глибині душі, ким він був, той Ґелерт Ґріндельвальд? Думаю, що відчував, але заплющував на це очі. Якби ми втілили наші плани, то здійснилися б усі мої мрії.

— їв основі усіх наших задумів і проектів лежали Смертельні реліквії! Як вони його захоплювали, як вони захоплювали нас обох! Всемогутня чарівна паличка — зброя, що приведе нас до влади! Воскресальний камінь — Ґелертові тут ішлося про армію інферіїв, хоч я вдавав, що нічого не розумію! Я ж, мушу зізнатися, мріяв воскресити батьків, щоб зняти із своїх плечей тягар відповідальності.

— І плащ… чомусь про плащ ми з ним, Гаррі, майже не

говорили. Ми обидва чудово могли ховатися й без плаща, справжні чари якого полягали в тому, щоб захищати й оберігати не лише власника, а й інших. Можливо, якби ми його знайшли, він би знадобився для переховування Аріани, проте нас цей плащ цікавив лише тому, що був третьою реліквією, а, за легендою, людина, що здобула б усі три речі, ставала справжнім володарем смерті, тобто, як ми це розуміли, ставала нездоланною.

— Нездоланні володарі смерті — Ґріндельвальд і Дамблдор! Два місяці суцільного божевілля, жорстоких мрій і нехтування двома членами—родини, що мали бути під моєю опікою.

— А тоді… ти знаєш, що сталося. Я знову зіштовхнувся з реальністю в особі мого грубого, неосвіченого і незрівнянно достойнішого брата. Я не хотів чути тих правдивих слів, що він їх мені тоді вигукував. Не хотів чути, що мені не можна вирушати на пошуки реліквій, якщо я відповідальний за хвору й неврівноважену сестру.

— Сварка переросла в бійку. Ґріндельвальд утратив само владання. Те, що я завжди в ньому відчував, хоч намагався не помічати, перетворило його на жахливу істоту. А моя сестра Аріана… після років материнської уваги й турботи… лежала на підлозі мертва.

Дамблдор охнув і заплакав по—справжньому. Гаррі простяг руку і був радий, виявивши, що може його торкнутися. Міцно стис старечу руку, і Дамблдор поступово заспокоївся.

— Ґріндельвальд утік,—як і передбачали всі, крім мене. Зник разом зі своїми планами захоплення влади, проектами кату вання маґлів і мріями про Смертельні реліквії, мріями, які я підтримував і заохочував. Він утік, а я лишився, щоб похо вати сестру й нести тягар провини і страшного горя. Така була ціна моєї ганьби.

— Минали роки. Про нього ходили різні чутки. Подейкува ли, що він здобув чарівну паличку неймовірної потужності. Мені тим часом пропонували посаду міністра магії, і не раз, а кілька разів. Звісно, я відмовлявся. Я розумів, що мені не можна довіряти владу.

— Та ви були б кращі, набагато кращі за Фаджа чи Скрім—джера! —вигукнув Гаррі.

— Думаєш? — важко зітхнув Дамблдор. — Яв цьому не впевнений. Ще замолоду я довів, що влада — моя слабкість і моя спокуса. Цікаво те, Гаррі, що при владі найкраще бути тим, хто ніколи її не прагнув. Таким, як ти, кому лідерство нав'язали, хто підняв цей тягар, бо мусив — і виявив, на свій подив, що несе його добре.

— У Гоґвортсі мені було безпечніше. Гадаю, що я був непоганим учителем…

— Ви були найкращі…

— Ти дуже люб'язний, Гаррі. Та поки я виховував юних чарівників, Ґріндельвальд збирав військо. Кажуть, він мене боявся, можливо, так воно й було, але я його боявся ще більше.

— Ні, не смерті, — заперечив Дамблдор у відповідь на запитальний погляд Гаррі. — Не того, що він міг заподіяти мені чарами. Я знав, що тут ми з ним були рівні, можливо, я навіть був трохи вправніший. Але я боявся правди. Розумієш, я так і не знав, хто з нас під час тієї останньої жахливої бійки наслав закляття, що вбило мою сестру. Можеш вважати мене боягузом, і це буде правильно. Гаррі, мене понад усе на світі жахала думка, що саме я приніс їй смерть. Не лише через мою зарозумілість і тупість, а й тому, що саме я міг завдати того удару, що позбавив її життя.

— Думаю, він це знав, знав, чого я боюся. Я відтягував зустріч з ним, і врешті—решт було вже просто ганебно впиратися далі. Гинули люди, ніхто не міг його зупинити, і я мусив зробити усе, що міг.

— Ну, ти знаєш, що було далі. Я переміг у двобої. І здобув чарівну паличку.

Знову мовчанка. Гаррі не спитав, чи Дамблдор довідався, хто саме вбив Аріану. Він не хотів цього знати, а ще менше хотів, щоб про це сказав сам Дамблдор. Нарешті він збагнув, що саме бачив Дамблдор, коли дивився в дзеркало Яцрес, і чому Дамблдор з таким розумінням ставився до того, чим воно так вабило Гаррі.

Досить довго вони сиділи мовчки, і скиглення істоти за їхніми спинами вже майже не турбувало Гаррі. Нарешті він сказав:

— Ґріндельвальд намагався зупинити Волдеморта в його пошуках чарівної палички. Він йому збрехав, сказав, що