Брати Капранови - Розмір має значення

• Название: Розмір має значення
• Автор: Брати Капранови
• Жанр: Современная проза

---

- Ззаду! - крикнула Соломинка, і наступної миті великий сірий мацак обплів мені горло.

У будь-якому іншому випадку цей захват коштував би мені життя. Але зараз я тільки напружив м’язи шиї, аби не задихнутися, а наступної секунди уже вислизнув, немов шматок мила, а точніше, сала. Цього нахабу я особисто зв’язав його власними мацаками навхрест, неначе бандероль.

Соломинка підійшла до мене. На полі бою догоряли останні сутички. Спрути відмахувалися своїми довгими ногами, намагаючись не підпустити до себе, а волонтери з публіки, яких надихнув наш приклад, поливали їх смальцем.

Так, це була повна і остаточна перемога. Ми подивилися одне на одного, задоволені зробленою роботою. Я простягнув руку, обійняв Соломинку за стан і притягнув до себе.

Із цих обіймів вона не стала вислизати.

Ми сиділи на кухні і розмовляли. Після того що відбулося в Палаці Спорту, я забрав Соломинку до себе - зрозуміло, щойно зміг врятувати від журналістів. Бо ця публіка виявилася чіпкішою за спрутів з Бетельгейзе. До того ж, мені довелося зберігати інкогніто через секретність нашої Служби, а отже, вся слава дісталася Непереможній Солосі. Я, в принципі, не заперечував, бо у кожного своя робота. Одна справа рятувати людей, а інша - величатися. Ми, секретні агенти, люди скромні.

І щойно до зали посунули журналісти з камерами, я одразу заховався до підсобки. Проте перед тим встиг усе-таки впіймати Ляха та попрохати його діяти відповідно до інструкції. Хто не знає - поясню: інструкція з ліквідації наслідків терористичних актів суворо приписує обгортати учасників надзвичайних подій ковдрами. Задля цієї мети будь-яка машина УГС обладнана спеціальним багажником з казенними, доволі паскудними коциками. Який сенс такого загортання - невідомо, очевидно, це залишок якогось стародавнього ритуалу. Однак розумієш сенс чи ні, а все одно виконуй. В УГС багато що базується на традиціях. Отож я і попрохав Ляха віднести Соломії ковдру. Проте цей паскудник замість обгорнути дівочі плечі, так і простовбичив віддалік, бо, як сказав потім, не хотів псувати телевізійникам картинки. Ага - комусь картинка, а комусь відповідальність за порушення інструкцій.

Однак цього разу пронесло, і в УГС я одразу пошився в герої. Ще б пак - не кожному практикантові випадає врятувати від терористів вісім тисяч душ людей і дві - інопланетників. Та ще й терористи наші виявилися з біографією - п’ять років у міжпланетному розшуку, більше десятка терактів, включно зі знаменитою Атакою Комет.

Мені це, безумовно, приємно, хоча в душі я певен - на моєму місці так вчинив би кожен працівник Української Галактичної Служби.

Отож, ми сиділи на кухні. Соломинка смажила млинці. Тобто можна сказати інакше - мені смажила млинці Непереможна Солоха. Відчуваєте різницю?

- Знаєш, поспарингувати з тобою - моя давня мрія, - я заварював чай, тому що цю відповідальну процедуру не можна доручати жінкам, хай би навіть майстриням у-шу.

- Невже? А чому не сказав?

- Так я ж не знав, хто ти є. А ти не признавалася.

Соломинка засміялася:

- Ти уявляєш, отак хочеш познайомитися з дівчиною, а вона тобі: «Я - Непереможна Солоха». І кавалер одразу тікає.

- Я б не втік.

- Це ти так гадаєш.

Ти диви! Яка самовпевненість. Аж жалко, що тоді наш двобій так цинічно перервали. Теж мені, непереможна знайшлася.

- Я не думаю, я знаю. Слухай, а ти ж мене фактично надурила. Вся така беззахисна, а сама… Це нечесно.

- Я надурила? А ти? Ти не надурив? Пофарбувався, пейси наклеїв, окуляри. Це чесно?

- У мене професійна необхідність.

- А у мене, по-твоєму, що? Немає необхідності?

Ні, ну це просто неймовірно! На кожне слово у неї двадцять. У мене аж окріп вихлюпнувся на стіл, добре хоч не на руки.

- Панно Соломіє! - мій голос набрав офіційного забарвлення. - Роблю вам перше попередження за те, що ви вчасно не повідомили…

- А коли це «вчасно»?

Я збився з думки.

- Ну одразу. Тоді, коли я… цей… ну, коротше, коли ті… ну, в той вечір.

Тьху ти, як його до ладу сформулювати? Не скажеш же «коли я тебе врятував». Бо по-перше, це неправда - хлопці її все одно не скривдили б, а по-друге, Солоха і сама могла дати собі ради. Чорт забирай, я розумію, чому вона не злякалася Ляха з Мустафою! А я як останній фраєр, га?!

- Зачекай-зачекай, - раптом Соломинка обернулася до мене, неначе намагаючись пригадати. - А ті хлопці, що до мене приставали… здається, я одного бачила поруч із тобою в Палаці Спорту.

- Синій такий?

- І очі крутяться.

Я задоволено хекнув.

- Він з Андромеди. Вони там усі такі красиві.

- Ой, і другий, такий паскудний. Він теж там крутився.

«Паскудний» - досить влучна характеристика як для Ляха, нема що сказати.

- Ні, насправді він файний хлопець.

- Файний? - вона різко обернулася, так що я навіть відсахнувся. - То ти його знаєш?

От чорт! Вкусити б себе за язика. А тепер Солоха вже впіймала мене у приціл своїх очей, і відбрехатися шансів не було.

- Ні, розумієш, ми тоді з хлопцями сиділи…

Тут я згадав, як я на пальцях виграв її у Ляха і зупинився. Мабуть, цього не варто розповідати. Я почухав потилицю.

Але вона вже сама зметикувала.

- То що, ви навмисне це влаштували?

Я розвів руками:

- Ну, треба ж було якось познайомитися…

- Зачекай, яке там «познайомитися»? Ти навмисне намовив хлопців, щоб обдурити мене?

Вона кинула млинці і тепер стояла переді мною розпашіла від роботи. Груди ходили ходором під тонкою кофтиною. Я несамохіть замилувався такою красою.

- То ти хотів мене обдурити?

І тут я помітив, як ліва її рука упирається в стегно, а права сама по собі намацує на столі макогін.

Я роззирнувся. Навкруги розляглася ворожа територія - плита, стіл, кухонні полиці, і вся вона була вкрита ворожою ж таки зброєю. Тарілки подзеленькували, готові зірватися з місця, їм акомпанували горщики та макітра, а гаряча сковорода погрозливо шкварчала. Очі Солохи зблиснули справжнім вогнем.

Тверезо оцінивши свої шанси, я вперше в житті підняв руки вгору.

- Здаюся.

- Отож-бо, - непереможна Солоха посміхнулася самими краєчками губів, наче сонечко визирнуло з-за чорних грозових хмар.

Але це було останнє, що я запам’ятав того вечора. Бо за мить зрозумів просту істину:

українські жінки полонених не беруть.

[1] Тут і далі вірші в перекладі Т. Шевченка-Задунайського. Повністю з його творчістю можна познайомитися на сайті gak.com.ua

[2]Щоб бен-Ладен так жив (їдиш).

[3] Що ви робите (іврит).

[4] Нема проблем (іврит).

[5] Коли дурень виходить на базар, торговці радіють (їдиш).

[6] Єврейська голова (їдиш).

[7] Необрізаний (іврит).

[8] Пергаментний сувій з текстом П’ятикнижжя. Талмуд вимагає, щоб Сефер-Тора була вдома у кожного юдея.

[9] Паскудство (їдиш).

[10] Болячки (їдиш).

[11] Указка для гортання Сефер-Тори (руками торкатися Сефер-Тори заборонено).

[12] Щоб нам так було (їдиш).

[13] Доброго ранку, товаришу (іврит).

[14] Товариші в кібуцах (іврит).

[15] Болячка йому на живіт (їдиш).

[16] Болячка (їдиш).

[17] Божевільний (їдиш).

[18] До дупи паровоз (їдиш).

[19] Скорочення від «ін дер ерд» - «у землю» (їдиш).

[20] Тітка (їдиш).

[21] Як говорила, так говорила, аби добре думала (їдиш- український суржик).

This file was created with BookDesigner program [email protected] 20.05.2009