Александр Войцеховский - Без права на реабилитацию

• Название: Без права на реабилитацию
• Автор: Александр Войцеховский
• Издательство: Киевское Историческое Общество
• Жанр: История
• Год: 2006
• ISBN: 5-00-000430-3

Книга является ответом на националистическую интерпретацию истории ОУН и УПА, представленную в виде итогового документа рабочей группы правительственной комиссии, возглавляемой проф. Кульчицким С. В. В сборник вошли публикации историков, философов и юристов, в которых дается разносторонняя оценка деятельности ОУН и УПА.

---

Далі, Ви пишете про сталінський набір про злочини бандерівців, я ж кажу, що більш доказового матеріалу про злочини ОУН-УПА-СБ, який залишив історикам Тарас Бульба-Боровець (побіч того також документи авторства структур ОУН-УПА-СБ), не треба, щоб встановити злочинну суть ОУН-УПА-СБ. Це правда, що в радянську епоху радянських людей з дитинства привчали бачити в них (бандерівцях — В.П.) ще небезпечніших ворогів, ніж самі гітлерівці. Але те ж саме ще 1943 року твердив Тарас Бульба-Боровець: українці боялися бандерівців (бандерівців, а не примушених бути в УПА упівців) гірше, ніж гітлерівського гестапо чи НКВД.

Ви, Професоре, з одного боку, вивищуєте вочевидь злочинну «Службу безпеки» ОУН Бандери, а з другого — делікатно вказуєте на «негативний відбиток» діяльності цієї структури. Вам повинно бути відомо, що в рядах ОУН Бандери після визволення західних областей України прийшло до суттєвих ідеологічних і політичних розходжень, Ви, мабуть, знаєте, що на цю тему написав «Дубовий» у своєму обширному, з 1946 року, елабораті (60 сторінок, шукайте в київських архівах). Цього не можна було уникнути: ОУН була партією фашистського типу, а більшість українців Волині були прихильниками УНР, а для українців Великої України фашизм ОУН і поготів був чужий їх природі. Ви, Професоре, ставите у закид Сергію Гончарову, що він наголошує на злочинах ОУН-УПА, а не на самому законопроекті, який, за його словами, є сумнівним продуктом і який, за словами того ж С.Гончарова, дуже пагано пахнет. Але погодьтеся — Ви ж самі захищаєте ОУН-УПА як цілісну структуру — з її програмою, метою і, мабуть, методами, й одночасно Ви в полеміці проливаєте сльозу, кажучи, що Вам незрозумілао, чому так затято ці люди намагаються не допустити інших (тобто упівців — В.П.) до мізерних благ, які сучасна Україна спроможна надати ветеранам. То ж про що Вам, Професоре, йдеться: про історичну правду про ОУН-УПА, чи, просто, про жалість над залишками учасників УПА? Бо, на мою думку, Вашим опонентам (і я до них належу, хоч тільки з наукових, а не політичних позицій) ідеться про те, щоб не створити претексту пробити хвірточку, крізь яку легше буде просмикнути проект щодо визнання ОУН-УПА воюючою стороною за визволення України.

На закінчення скажу: радянський терор — це одна тема, а масовий терор ОУН-УПА-СБ — інша тема, не слід їх мішати ані протиставляти, кожну з них треба вивчати окремо.

І ще: Ви у заголовку статті ставите: «Воював — а не ветеран, боровся — а не борець?» Правдою є, що учасники УПА боролися проти радянської влади, однак не за волю українського народу, вони, учасники УПА, не боролися теж за українську, бандерівського зразка, державу. За таку державу боролася ОУН Бандери. Ви, Професоре, як людина науки, повинні знати, що сама держава не є самоціллю, не є самоцінністю, поняття «держави» слід пов’язувати з її змістом і формою. Український народ не прагнув до створення української держави фашистського типу. Бандерівський рух був рухом, якого метою була українська, фашистського типу, держава, ОУН Бандери боролася за диктатуру в тій державі, але за таку державу не боролися «змобілізовані» учасники УПА, боротьбу за таку державу не підтримував український народ. Саме тому формування ОУН-УПА-СБ не може бути визначене як народно-визвольне. Рух ОУН Бандери не мав на меті визволити народ, тільки побудувати державу, в якій матиме владу, в якій уводитиме в життя фашистську диктатуру. Пригадайте, що сказав на цю тему Степан Бандера: «Наша влада буде страшна!». То чи такої «страшної», «своєї»» влади бажав український народ?

Отже, учасники ОУН-УПА, це в приблизно 90% — жертви ОУН Бандери. Правильно пише Григорій Скірка, що судити треба тих, хто змушував їх воювати проти свого народу — керівників ОУН-УПА. А якщо деяких не примушували, то їм матеріальну підтримку повинні надати бандерівські організації Заходу, об’єднані в т.зв. «Українському визвольному (тепер «державницькому») фронті».

Верховна Рада України давно вже повинна засудити ОУН-УПА-СБ як злочинне формування, відмежувати його від українського народу, а «змобілізовані» учасники УПА, щоб очистися від скверни бандерівщини, повинні розповісти про те, як вони опинилися в УПА і що вони в ній робили і ний наказ. Це й досі не досліджена, вельми важлива для встановлення правди про ОУН-УПА, тема, варто їй присвятити увагу й зусилля, щоб відмежувати український народ від злочинної ОУН-УПА-СБ. Тим, котрі терором були примушені воювати за ідеали ОУН Бандери, керуючись гуманітаризмом, матеріальну допомогу повинні надати харитативні, в тому й церковні, українські організації.

З огляду на завдання очолюваної Вами, Професоре, урядової комісії (вивчення діяльності ОУН-УПА), я вимушений пригадати Вам, що національна держава не є самоціллю для народу, для нього тільки така національна мирна держава є метою, яка гарантує справедливість для всіх її громадян, свободу слова й інші свободи, яка організовує виховання й освіту, охорону здоров’я і безпеку. Держава фашистського типу (в якій верховодить «еліта», «верства луччих людей», які у відношенні до української «маси», «черні» застосовують «творче насильство») не є і не була метою українського народу. ОУН Бандери змагала до побудови саме такої держави, отже (у великій мірі вимушена) боротьба за таку державу не була народно-визвольною боротьбою українського народу ані хоч би його значущої частини, в тому й поліщуків, волинян і галичан. Буду Вам, Професоре, вдячний за суттєві зауваження щодо викладеного у цьому листі.

Вересень, 2000 року.

Після написання цього листа я, 2003 року, опублікував польською і українською мовами список понад 5 тисяч українських жертв бандерівців, географія цих убивств дозволяє зробити висновок, що в 1941–1950 роках від рук структур ОУН Бандери мученицькою смертю згинуло не менше 80 тисяч українського цивільного населення. — В.П.

Професора Станіслава Кульчицького бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА

До моїх рук потрапив документ авторства проф. Станіслава Владиславовича Кульчицького у вигляді офіційного листа Міністерству юстиції України — без дати, писаний ним як керівником робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. З огляду на бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА в цьому документі, він, цей документ, вимагає, щоб віднестися до нього.

Документ має претензії кваліфікувати ОУН-УПА з юридичної точки зору і складається з двох основних частин, перша з них.

«Кваліфікація антирадянської діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії». В цій частині С.В. Кульчицький, посилаючись на те, що анексія Радянським Союзом Західної України не була визнана міжнародним правом, правильно пише, що «у період з 17 вересня 1939 р. до 11 лютого 1945 р., з точки зору міжнародного права, уродженці Західної України є громадянами Польщі», але чомусь автор листа обмежує це твердження до названого періоду, хоч воно відноситься до всього часу існування Польської держави, на якої території діяла ОУН (бо ж в радянській Україні вона зазнала краху).

В наступній точці листа його автор послуговується неадекватною для історика лексикою, він бо пише, що «утворені ними (тобто громадянами Польщі — В.П.) політичні організації, зокрема Організація українських націоналістів, а також військові формування, зокрема Українська повстанська армія, є організаціями Польської республіки». Одне коротке речення, а стільки в ньому нісенітниць: 1) не «громадяни Польщі», а невеличка кучка (усього 30 осіб!) українських націоналістів, зібралися у січні 1929 року у Відні і там на «Конгресі» проголосили постання ОУН. При нагоді слід звернути увагу на те, що, за українською семантикою, «конгресом» є «з’їзд, нарада з широким представництвом», а отже ті, що проголосили постання ОУН, не були «конгресом», а зібранням горстки людей, котрі, як це видно з постанови, узурпували собі право говорити від імені українського народу. Але до речі: хто з головних творців ОУН був у 1929 році громадянином Польщі? Невже були ними Євген Коновалець, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Микола Сціборський, отже ті, котрі були ядром твореної ОУН? Далі: ОУН і УПА, як пише автор листа, були «організаціями і формуваннями Польської республіки». В дійсності ж тільки більшість членів названих формувань були громадянами Польщі — до вересня 1939 року — самозрозуміле, а після нього до 1945 року були вони громадянами Польщі, яка перебувала у т.зв. status quo ante helium, тобто у юридичному довоєнному стані Польської держави, частину якої окупувала Німеччина, а частину анексував Радянський Союз, а ці дії ніколи не були визнані міжнародним правом. А говорити про те, що ОУН (і УПА) були «організаціями і формуваннями Польської республіки» це так само, як говорити, що злочинна група, мафія тощо є формуванням такої або іншої держави. Діяльність на території якоїсь держави не означає, що діючі на ній формування є «формуванням» тієї держави. Як Українська військова організація, так і Організація українських націоналістів були терористичними організаціями, які ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні території, а терористична діяльність у цьому напрямі кваліфікувалася як протидержавний злочин, то яким же чином С.Кульчицький хоче увібгати ОУН (і УПА) в рамки «організацій і формувань Польської республіки»?