Василий Бережной - Космiчна Нiагара (на украинском языке)

• Название: Космiчна Нiагара (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

- Але тепер, пiсля такої ухвали, нiхто не згодиться вiдправитись зi мною...

- Як це нiхто? - здивувався Альга. - У вас немає супутника?

- На жаль.

Вiн подивився їй у вiчi i тихо сказав:

- Ну, що ж, тодi берiть мене... якщо я зможу бути вам корисний.

- Справдi? Ви згоднi?

- Я буду щасливий, коли ви вiзьмете мене в експедицiю.

- Чудово! Але ж ви повиннi зважити...

- Сподiваюсь, ви познайомите мене iз завданням?

- О, так! Ми наблизимося до ядра Метагалактики, щоб уточнити деякi характеристики його поля... Може, ви пiд'їдете зараз до моєї лабораторiї?! Ми зможемо детально обговорити тематику дослiдiв.

- Охоче.

- Ну, то я на вас чекаю.

Моложава жiнка в золотистiй сукнi неквапно походжала перед великим, на всю стiну, екраном.

- Любi дiти! Ви вже маєте уявлення про Землю, нашу рiдну планету, говорила, тамуючи хвилювання. - I хоча ви всi, вашi батьки, дiди й прадiди народилися тут, на борту "Сатурна", Земля залишається нашою праматiр'ю. Вона - колиска людства, там воно зростало, удосконалювалось, простуючи крiзь терни до зiрок. Вiдео-плiвки показали вам, що на континентах Землi часто лютували не тiльки стихiйнi лиха, а й воєннi чвари...

З глибини екрана за нею стежило кiлька десяткiв дiтей. Напевне, їм було цiкаво слухати цю розповiдь - нiхто не вимикався, пiд екраном тихо сяяв суцiльний ряд зелених цяток. Слова вчительки дивовижно єднали оцей осколок людства з материнською планетою, з давно минулими епохами, її голос навiвав чари казок, переносив до iншого свiту - широкого, високого, вiльного. I тодi наче зникали мiцнi оболонки, що оточували людей на "Сатурнi", уява малювала замiсть тихих басейнiв бурхливi моря, замiсть оранжерей - безкраї лiси, а замiсть освiтлювальних ламп - велике яскраве Сонце. Ех, якби побувати на Землi!..

Коли вчителька скiнчила, дiти враз защебетали, вона аж усмiхнулась i трiшки повернула тумблер гучностi.

- Не так голосно, дiти, i не всi разом...

Та запитання посипались, нiби корпускули в лiчильнику:

- Навiщо сконструювали гори?

- Хто вигадав рiчки?

- Чому раби не повстали всi разом?

- Навiщо окремим людям потрiбно було багатство?

- Чи можна дихати на вiтрi?

- Навiщо наробили стiльки снiгу?

Коли табло обiч екрана було заповнене, вчителька пiднесла руку, що означало: на перший раз досить.

- Тепер будемо вiдповiдати. Хто з вас менi допоможе?.. Ну, гаразд, вiсiмнадцятий, розкажи нам про гори.

Вчителька натиснула кнопку, щоб вiсiмнадцятого могли бачити всi.

- У нас, на "Сатурнi", гiр немає, бо наша планетка збудована за кресленнями. Тут гори зовсiм i не потрiбнi, краса нашого "Сатурна"- в доцiльностi кожної секцiї, кожної деталi. А на Землi...

Хлопчик не договорив: саме в цей час до навчального примiщення вскочив якийсь юнак. Навiть не глянувши на екран, крикнув:

- Хiба ви не знаєте, що дiється?! Поки не пiзно...

- У нас заняття... - розсердилася вчителька, але вiн нi про що й слухати не хотiв.

- Найавторитетнiша iнстанцiя не схвалила цiєї авантюри, а вона всупереч... Ви ж розумiєте, що це просто жахливо - отак-о взяти й пiрнути в космос!

- Може б, ви все-таки пояснили, юначе, що сталося?

- Як? Ви нiчого не знаєте?.. Арi вам не сказала? Ну, звичайно, це в її стилi!

- А що сталося?

- Поспiшiть до Причалу - з хвилини на хвилину її дослiдницька ракета стартує... Ви, тiльки ви можете її затримати! Мерщiй, мерщiй!

I вiн, як ошпарений, вискочив з примiщення.

Вчителька ступнула крок услiд i зупинилась, мовчки дивлячись на вже закритий вихiд. Стояла, здавалось, забувши про своїх маленьких слухачiв, що насторожено зиркали на неї з екранної глибини. "Що ж це таке? - обпiкала думка. - Чому Арi не порадилась зi мною? Ех, дiти, дiти..."

Та досить їй було поглянути на екран, як розгубленiсть одразу ж зникла - вчителька завжди мусить бути взiрцем для своїх вихованцiв. Що б не сталося, а їй не повинно бракувати самовладання, внутрiшньої дисциплiни, їй до щему образливо, гiрко на душi: донька не порадилася з нею, хоча досi вони були друзями i нiчого одна вiд одної не таїли. Ну, що ж...

- Продовжимо, дiти, наше заняття...

Арi дуже iмпонувало, що фiлософ Альга зацiкавився найновiшими проблемами фiзики. Вона посвячувала його в таємницi своєї науки з якимось особливим задоволенням.

Альга, слухаючи ту розповiдь, старався не дивитись на дiвчину, вiдводив погляд навiть вiд її черевичкiв. Та коли зосередився, коли усвiдомив, яке ця дiвчина поставила перед собою важке наукове завдання, пiдвiв очi i вiдверто милувався нею.

- Змiни в параметрах поля, крiзь яке проходить "Сатурн", дехто з учених вважає фiкцiєю. Iншi пояснюють їх похибками апаратури, - говорила Арi. - Я перевiряла апаратуру не один раз i не двiчi: робота цiєї системи бездоганна! Ви звернули увагу на останнiй Астрономiчний Атлас? Усi "ближчi" галактики перебувають вiд нас майже на однакових вiдстанях. З цього я роблю висновок: "Сатурн" вступив в область, яка безпосередньо прилягає до центру Всесвiту. Можна припустити: там генеруються зовсiм не вiдомi нам поля - їх ото вже звiдси вiдчувають нашi прилади... Що там чигає на нас? Якi невiдомi властивостi того простору? Хiба не мусимо дослiдити?.. За моїми пiдрахунками, "Сатурн" пiдiйде до тiєї зони десь через тисячолiття. Якi небезпеки виникнуть перед нашими нащадками? Скажiть, Альга, хiба не наш обов'язок розвiдати трасу? Якщо полетiти з максимально можливою швидкiстю, можна досягти центру Всесвiту за якихось сiм-вiсiм рокiв...

- А що передали автоматичнi зонди, запущенi... точно вже i не пригадую коли?

- В тому ж то й справа, що зонди зникають за обрiєм зв'язку, зникають безслiдно, не передавши нiякої iнформацiї.

- Як? - здивувався Альга. - Жодних повiдомлень?

- Iнформацiя надходила з вiдстанi, трохи бiльшої за парсек*. А далi зв'язок обривається. Ось чому я й вирiшила летiти. Апарати, якi б вони не були розумнi й чутливi, не можуть безконечно пристосовуватися до мiнливого середовища.

______________ * Парсек дорiвнює 3,26 свiтлових рокiв.

- Це так, - погодився Альга, - потенцiї людського мозку значно бiльшi.

- Отже, ви пiдтримуєте мене?

- Без вагання, Арi! Все це i дуже важливо, i надзвичайно цiкаво. Такому дослiдженню можна присвятити життя.

На її чутливому обличчi заграв усмiх, i його самого пройняло вiдчуття щастя. Спiвзвучнiсть неспокiйних iнтелектiв - що є радiснiше в життi? Просто дивно, як вiн сам не висунув такої вочевидячки необхiдної iдеї розвiдувального польоту до центру Всесвiту?

Арi нараз насупила брови й одразу ж заговорила застережливим тоном. Чи враховує вiн ступiнь небезпеки? Чи усвiдомлює, що це буде не звичайна наукова вилазка, яка має нульовий коефiцiєнт ризику i дає втiху вже хоча б змiною обставин життя? Ця мандрiвка має бути дуже тяжкою, довготривалою, небезпечною.

- Все наше життя - мандрiвка в невiдоме, - сказав Альга. - Якщо ви вважаєте, що я буду корисний...

- Я рада, просто щаслива, що ви перебороли щоденну iнерцiю. Отже, летимо?

- Летимо! - вигукнув. I тут же був нагороджений поцiлунком.

- Якщо у вас є з ким прощатися, - весело сказала Арi, - то прощайтеся. До старту лишається... - поглянула на хронометр, - тридцять три хвилини.

- Я тiльки попереджу свого партнера, що шахову зустрiч доведеться вiдкласти на деякий час.

- А я попрощаюсь iз мамою.

Ходили пiщаною дорiжкою понад озерцем - Арi в темно-синiй сукнi, мати в золотистiй. Справжнiй гайок навколо озера - iз живими березами, дубами, тополями. Але вiн непомiтно для ока переходить в iлюзорнi лiси, якi, здавалося, тягнуться на десятки кiлометрiв i творять непрохiднi хащi. Звiдти повiває цiлком реальний вiтерець, приносячи лiсовi пахощi i щебет птаства. Зараз Арi особливо гостро вiдчуває красу цього шматочка живої природи. В розвiдувальнiй ракетi примiщення тiснi, вода лише для побутового вжитку, ну, а дерева... про них можна буде хiба що помрiяти.

Ходили мовчки, прихилившись одна до одної, ходили, неначе над прiрвою. Та воно ж так i є: космiчне провалля поруч, он за тiєю стiнкою корпусу. Мати нiчого не питає, донька з'явилася до неї перед вiдльотом, i цим все сказано. Взагалi, вони чудово розумiють одна одну й без слiв. Материне серце млоїло тривожне передчуття, та вона гамувала його. Що ж, Арi самостiйна особа, не належить до працiвникiв екiпажу, а тому цiлком вiльна у виборi свого шляху. I, певне, цьому польоту вона теж надає надзвичайного значення, коли побоювалася, що мати почне вiдговоряти. Ех, Арi, Арi! Живемо один раз, i в кожного свiй життєвий шлях...

- Менi пора, мамо.

- Я тебе ждатиму, доню. Щасливо!

- Спасибi за те, що ти така...

- Пам'ятай: я тебе жду.

Арi поцiлувала матiр i швидко пiшла. Перед отвором до Головного тунелю оглянулась i махнула рукою. Мати самотньо стояла бiля озерця, i сльози напливали їй на очi.

Може, це одвiчна доля матерiв - проводжати дiтей у далекi мандри. Де та мiра, якою можна було б визначити горе матерiв усiх часiв? Певне, й електронна машина заплакала 6, якби її пiдключити до материнських сердець...

Цiлий рiк регулярно з'являлася Арi на материному екранi. Передавши наслiдки дослiджень Науковому Центру, вона одразу ж з'єднувалась iз матiр'ю. Голос її завжди був енергiйний, обличчя безхмарне. Вони з Альгою рухаються точно по свiтловiй лiнiї "Сатурна". Мас-спектрометри та й вся iнша апаратура працює добре - вже виявленi деякi незначнi, ну зовсiм незначнi змiни в компонентах потоку космiчних часточок. Але, наголосила Арi, цi змiни мають тенденцiю до збiльшення, посилення.