Василий Бережной - Молодший брат сонця (на украинском языке)

• Название: Молодший брат сонця (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

Хвилi набiгали, як i ранiше, океан обдавав теплим подихом, а скелi не було... На її мiсцi зяяла рвана рана, яку залила прозора вода.

- Боже мiй, - прошепотiла Террi, - яка жахлива сила... Такий невеличкий ящичок...

- Ефект вражаючий, - роздумливо промовив Девiд. - Коефiцiєнт корисної дiї - сто вiдсоткiв!

- Девiд! - Террi стала i пильно поглянула йому в вiчi. - Про яку "корисну дiю" тут можна говорити?

Лагiдно усмiхаючись, вiн поклав їй руку на плече.

- Не гарячкуй, Террi. По-перше, це - технiчний вислiв, а по-друге...

- Що "по-друге"?

- Поглянь, який краєвид!

Террi зiтхнула: тут i поговорити не можна...

- Та що ж краєвид... Менi здається, планетi боляче...

- Ну, не треба так перебiльшувати, - сказав Девiд. - Земля велика, дуже велика, i така подряпина...

- "Подряпина"! Зникла цiла гора... До речi, де вона дiлася?

- Матерiя, що брала участь у цiй реакцiї, анiгiлювалась.

- Тобто знищилась?

- Слово "анiгiляцiя" означає знищення, але ти ж знаєш, що матерiю знищити не можна, - почав пояснювати Девiд, i голос його набрав лекторського вiдтiнку. - При анiгiляцiї видiляється енергiя в сотню разiв бiльша, нiж при термоядерному синтезi...

- Жахливо...

- Нiчого жахливого. Вiдбувається перетворення часточок i античасточок в iншi, скажiмо, у фотони...

- Свiтло, променi?

- Так.

- Виходить, скеля зблиснула i... розсiялась свiтлом у космосi?

- I притому нiякої шкiдливої радiацiї, забруднення середовища...

- Справдi "чиста" робота. Але ти не враховуєш, Девiд, що середовищу таки завдається шкоди. Щойно ви пограбували планету...

- Не драматизуй, Террi. Кожного року наша Земля одержує з космосу приблизно десять тисяч тонн метеоритiв. Так що ця втрата швидко поповниться.

- Але ж ти знову...

- Нi, бiльше випробувань не буде, це - перше i останнє. Далi - серiйне виробництво таких... пристроїв.

- Казав би вже - бомб. Серiйне виробництво!

Обличчя їй затьмарилось, бiля вуст з'явилися зморшки, наче їй щось заболiло. В очах, якi так любив Девiд, темнiв смуток. Девiд стривожився за її здоров'я.

- Не треба так хвилюватися, Террi. Повiр менi, що все буде добре, все буде гаразд.

- Серiйне виробництво... - повторювала Террi. - Мабуть, уже дiдько потирає вiд утiхи свої пазуристi лапи: невдовзi на Землi загине все живе.

Девiд заспокоював її, але сказати мiг дуже мало, бо всю їхню розмову чути ж у бункерi! Тому й вiдбувся загальниками, на зразок: "Заспокойся, не треба згущувати фарб, усе стане на свої мiсця" i т.п. Террi тiльки зiтхала. Почувалася загнаною в кут, у безвихiдь.

Вони вже поверталися до бункера, де мало вiдбутись офiцiйне обговорення випробування, коли наткнулись на Вiру - дiвчина лежала ниць на вигорiлiй землi, неначе мертва.

Террi кинулась до неї з криком:

- Вiро! Що сталося?!

Дiвчина застогнала:

- Очi... Мої очi... Дайте пов'язку...

Лаборантка обома долонями затуляла очi, кучма бiлого золотистого волосся видiлялася на тлi чорного грунту.

- От i маєш... грiх на своїй душi, - схлипнула Террi, зиркнувши на чоловiка.

Девiд, здавалося, зовсiм не розгубився.

- Як це сталося, Вiро? Хiба ви не чули попередження?

- Я думала, встигну... добiгти до бункера...

Террi метнулась до медпункту i за кiлька хвилин повернулася з лiкарем. Це був терапевт, вiн тiльки спромiгся накласти щiльну товсту пов'язку на очi. Дiвчинi допомогли пiдвестися, й, хоч вона ледве стояла на ногах, вiд карети вiдмовилася.

- На цьому пекельному островi немає окулiста! - бiдкалась Террi. - А їй потрiбна негайна квалiфiкована допомога...

- Доведеться вiдправити на материк, - спокiйно сказав Девiд.

Террi з лiкарем повели Вiру, а Девiд навдивовижу твердим кроком пiшов до бункера. "Чи в нього зовсiм здерев'янiло серце? - подумала Террi, ковзнувши поглядом по його безжурному, вдоволеному обличчi. - Нiби це зовсiм його не стосується!"

II. ВIРА ДАЄ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ

Не без труднощiв Девiду вдалося вiдправити свою лаборантку на лiкування. Офiцер секретної служби (Террi ущипливо називає їх есесiвцями) категорично заперечував, твердячи, що лiкаря можна привезти сюди.

- Ще одну сторонню людину? - зауважив генерал. - В такому разi втрата iнформацiї буде куди бiльша...

- А в якiй мiрi вона була допущена до секретної роботи, док? поцiкавився офiцер.

Девiд пояснив:

- Вiра працювала не в спецiальнiй, а в звичайнiй фiзичнiй лабораторiї...

Зрештою авторитет i становище доктора Девiда - творця анiгiляцiйної бомби - вирiшило справу. Потерпiлу посадили на вертолiт, i через кiлька годин вона вже була на материку.

Террi зауважила, як хвилювався Девiд, прощаючись зi своєю лаборанткою, i дуже зрадiла: вiн-таки не зачерствiв тут, не все людське стерлося з його душi!

Та минали днi за днями, i Девiд ставав усе похмурiшим, замкнутим, навiть дражливим. Нiщо, крiм роботи, його не обходило, навiть скрипки не виймав з футляра, працював несамовито день i нiч. Бувало, що не виходив iз складального цеху по десять годин. Осунувся, зчорнiв, тiльки очi сяяли гострим блиском.

- Поглянь у дзеркало, - говорила дружина, - чи впiзнаєш себе? I навiщо тi мiльйони, коли не буде здоров'я?

Девiд пообiцяв давати собi вiдпочинок. Вечорами, якщо заходив Натанiел - друг i помiчник Девiда, вони влаштовували невеличкий концерт. Девiд, хоч i не вiртуозно, але, як для аматора, досить добре грав на скрипцi, Террi акомпанувала на роялi.

Часто прогулювались, слухаючи шум хвиль i милуючись зоряним небом. Особливе захоплення Девiда викликав Юпiтер.

- Поглянь, Террi, яка велич! А якби ти побачила цього гiганта в телескоп, iз супутниками... Сонячна система в мiнiатюрi!

- Ну, супроти Сонця Юпiтер малий, - зауважила Террi.

- Але вiн складається з тiєї самої речовини - водню й гелiю. Це, можна сказати, без пiвхвилини зiрка. Йому б ще трохи маси - i запрацювало б термоядерне горно...

Вони вiддавали данину i сонцю. Кожної недiлi, взявши з собою снiданок, iшли до найдальшого пляжу, що золотою габою обрамляв невеличку затоку. I то вже був їхнiй день, там вони могли i поговорити, i послухати легiт хвиль.

Дивлячись у далину, де в сизому маревi океан з'єднувався з небом, Девiд задумливо говорив:

- Зрозумiй, менi хочеться зробити щось велике...

Террi хитала головою, розсипаючи золотисте волосся на засмаглi плечi:

- I ти вважаєш, що бомба...

- Та нi, зовсiм нi! Справа не в бомбi, тут iдеться про концентрацiю енергiї в руках людини...

Тодi вона знiмала свої темнi окуляри i дивилась на нього примруженими, такими чистими, дитячими очима:

- Але ж i ти сам, i твоя концентрована енергiя - в лапах горил!

- Ще донедавна люди одержували енергiю з єдиного джерела - Сонця. Тепер навчилися розщеплювати атом. Але хiба цього достатньо? - мiркував Девiд. - Я хочу викопати новий колодязь, допомогти...

- Горилам? - знову перебила Террi.

Губи їй пошерхли пiд морським вiтерцем, i вона раз у раз проводила по них язиком.

- Зрозумiй, що це - наука, дослiдження. А нiхто не взявся фiнансувати нi Асоцiацiя науки, нi Фонд розвитку, не кажучи вже про уряд. А цi, як ти кажеш, горили, фiнансують. Це якраз те, що менi треба.

- I тобi зовсiм байдуже, в чиїх... лапах...

- Ти дивишся на все крiзь темнi окуляри, Террi. Окрiм самого мене, нiхто не зможе пустити в дiю цi пристрої. Ну, а я... не буду ж я кидати їх на мiста!

- Ой Девiд, менi страшно... Ти граєшся з вогнем... А що, як отой тонкогубий iнженер пiдбере ключика? Вiн же не вiдходить вiд тебе й на крок. Остерiгайся цього типа! Бо якщо вiн зумiє прочитати твої формули... Тодi ти їм будеш просто непотрiбний, i вони...

- Я знаю, Террi, це дуже гостра шахова партiя, та не бiйся, я її виграю!

Скинула окуляри i поглянула в далечiнь, океан здiймався синьою стiною, очi вбирали прозору просторiнь, i тривога поволi вляглася, притихла. Може, й справдi вона згущує фарби?

- Гарна наша планета i маленька, мов лялечка.

- А звiдки ти знаєш, що маленька? - Девiд радiсно посмiхався, дивлячись на її принадне обличчя.

- Ну, як звiдки... Розмiри Землi вiдомi - радiус трохи бiльший за шiсть тисяч кiлометрiв...

- Так, параметри вiдомi, але все ж таки ми не спроможнi уявити нашу планету. Ну, от спробуй зараз, уяви Землю.

Террi заплющила очi, зосередилась.

- Ну, уявляю кулю...

- Глобус?

- Так, спочатку глобус, а зараз бiльшу, ще бiльшу...

- Не силкуйся: марна справа. Наша уява витворює тiльки модель, розумiєш, модель. I, звичайно, зменшену.

- А чому ти так вважаєш?

- Помiркуй сама: мозковi клiтини мiкроскопiчнi, отож i образи зовнiшнього свiту, якi в них вiдбиваються, мусять зменшитись, стиснутись... Отак i вмiщується велике в маленькому - дiалектика! I мої невеликi пристрої тримають у собi гiгантську енергiю...

Террi надiла окуляри i лягла горiлиць. Пiд сонячною зливою рожевий її купальник палахкотiв, огортав полум'ям засмагле тiло.

- Ти казав, що Сонце - недостатнє джерело енергiї. Хiба це так? Просто люди ще не навчилися вловлювати бiльше променистої енергiї, i вона розсiюється в космосi...

- В цьому ти маєш рацiю, Террi. Але треба дивитися далi, глибше. Сонце ж не вiчне?

- Що ти маєш на увазi?