Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

• Название: Археоскрипт (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

Через цю прикру подiю у всiх нас зiпсувався настрiй, але мамi хвилюватися нiчого, ми всi, слава боговi, здоровi. Художник усе малює Марту, десятки її портретiв позалишав на пiску - хай, каже, Сахара дивиться на небо Мартиними очима, то, може, воно дощi насилатиме!

Цiлую маму мiцно-мiцно..."

28

"Ура! Ура! Ура! Нарештi знайшли! Нi, мама не зможе уявити нашої радостi... Пiсля довгого кружляння над Сахарою, пiсля безконечних переїздiв - на обрiї вже виткнулись єгипетськi пiрамiди! - пiсля багатьох розчарувань таки знайшли. Чутливий осцилограф, встановлений на гелiкоптерi, ожив, на екранi з'явилися сплески блискавиць: тут, ось тут у надрах пустелi, працює маяк Археоскрипту... Гелiкоптер сiв, Туо з Лабаном узяли прилад i, йдучи по спiралi, визначили мiсце, де закопано Археоскрипт, з точнiстю до кiлькох метрiв. Усi зрадiли, особливо Лабан. Потираючи руки, вiн тупцював по рудому скам'янiлому пiску, як заведений.

- Чує моє серце - тут неоцiненнi скарби для науки! - говорив до Туо i все потирав долонi.

Туо чомусь спохмурнiв, але нiчого не сказав. У мене таке враження, що вiн просто втомився. Навантаження в останнi тижнi було величезне - i фiзичне, i нервове. Але тепер вiн зможе трохи вiдпочити. Хоча де там, тепер вiн заклопотаний iншим - закiнчує монтувати свiй отой просторово-часовий пристрiй.

А екскаватор гуде i вдень I вночi, щелепи ковша так вияснились, що здаються срiбними. Транспортер уже насипав чималу гору пiску, яма глибшає... Хоча б уже скорiше той Археоскрипт! Цiкаво, який вiн? Певне, залiзобетонний цилiндр. П'ятдесят тисяч рокiв... Неймовiрно, мамусю. Це ж буде переворот, вибух в науцi! Досi вважалося, що людська цивiлiзацiя нараховує шiсть - сiм тисяч рокiв, а виявляється, що їй десятки тисяч... Та якщо Археоскрипт закладено п'ятдесят тисяч рокiв тому, то скiльки ж передувало йому?

Щовечора ходимо з Туо далеко в пустелю, скiльки цiкавого i трагiчного вiн розповiдає! Знайшли кiлька тектитiв - рудуватих шматкiв оплавленого скла. Наче кров у них запеклася. Туо каже, що це - свiдки вселюдської вiйни. Страхiтливий бiй мiж Центрумом i Атлан-тидою знищив цивiлiзацiю, вiдкинув її у тьму, i людям, певне, довелося починати все спочатку. Знову продиратися через кам'яний вiк, щоб вiдкрити метали... Гинути в рабствi, створювати релiгiї, мрiючи про справедливiсть... Аж кров холоне, як подумаю, що й зараз людство пiдiйшло до прiрви, що в арсеналах великих держав уже є стiльки руїнницьких засобiв, що вони можуть знищити усе живе на планетi... Хiба це не дикунство?

Туо сподiвається, що Археоскрипт змусить усiх замислитись, а особливо тих, що мають владу. Це, каже, буде таке попередження, не прислухатись до якого можуть хiба що божевiльнi. Туо хоче, коли докопаються до Археоскрипту, скликати сюди в Сахару вчених, полiтичних дiячiв, журналiстiв, щоб на мiсцi побачили все, щоб пересвiдчилися, що це не мiстифiкацiя. Та, зрештою, там будуть, очевидно, такi експонати, яких зараз промисловiсть не випускає... Побачимо. Якби тiльки скорiше скiнчилася оця нервова напруга.

Вечорами йдемо з Туо в пустелю - якомога далi вiд гудiння моторiв. Небо над нами прекрасне: по синьому-синьому шовку блискучi дiаманти, дивишся на них, i в душу проникає щось таке, чого й не висловиш... Може, то вiдчуття вiчностi? Можливо. А доторк Туо сповнює радiстю i щастям. О, як я його люблю! Як менi хочеться слухати його мову, ловити його подих, дивитися в його очi. А вiн останнiм часом чомусь сумовитий, зажурений. Каже: непокоїть його Лабан. I я це добре розумiю. Я й сама бачу - щось у того Лабана є нещире, приховане. Хоч вiн поводить себе з Туо коректно, навiть запобiгливо, але в цьому вiдчувається ледь вловима фальш, навмиснiсть. "Вiн спритно приховує вiд мене думки, - каже Туо, - i я здогадуюсь, що в нього є якiсь потаємнi замiри". Може й так. Але все-таки Туо перевтомився, i йому треба вiдпочити. От як усе скiнчиться добре i вiн по контракту одержить чималу суму - поїдемо в Лiван. Туди, розповiдають, їдуть вiдпочивати заможнi люди з усiєї Європи. В Лiванських горах за Бейрутом можна купити гарну вiллу; катайся на лижах, потiм у машину - i до моря. Через п'ятнадцять-двадцять хвилин - купайся, температура води не нижче 25-24°. Хiба не рай? I мама туди приїде, правда? Вишлемо грошей - мама й приїде...

А поки що до побачення, мiцно цiлую маму".

29

Це сталося пiзно ввечерi. Раптом замовк гуркотливий мотор екскаватора, i люди почули тишу. Насторожились. Це була не така тиша, коли мотор глушили з технiчних причин, щось у нiй вчулося незвичайне. Ця тиша впала на пустелю, на бiле наметове мiстечко археологiв, як грiм з ясного неба.

- Є! Є!

Кiлька постатей бiгло до наметiв i кричало щосили:

- Докопалися!

- Археоскрипт!

Першим прибiг до розкопу Лабан. Став над краєм i кiлька хвилин мовчки дивився вниз, туди, де з пiску виринула матова вершина пiрамiди. Губи йому смикались, наче самi хотiли щось сказати, та Лабан стискував їх i стояв мовчки. Думки й емоцiї переповнювали його, як достиглi зерна переповнюють гранат. Хiба вiн сподiвався на такий успiх? Вiн вiрив Туо i не вiрив, правда, бiльше вiрив, але все ж... Хто б це мiг сказати напевне, що в глухiй пустелi, далеко навiть вiд караванних шляхiв, пiд скам'янiлим пiском... Стривай... А може, це пiрамiда якого-небудь фараона? Щоб не пограбували наказав збудувати в котлованi i засипати... Ну, що ж, якщо навiть i так успiх буде не менший, нiж у Картера...*

______________ * Картер - англiйський археолог, який 1921 року вiдкрив поховання Тутанхамона.

- Свiтла, дайте бiльше свiтла! - закричав захеканий кiнооператор, ставши на колiно i прилiпившись до окуляра свого апарата. Спалахнуло ще кiлька прожекторiв, кiноапарат застрекотiв, фiксуючи на плiвку розкоп.

Не втрачав часу i патлатий художник. Його чорний олiвець проворно забiгав по аркушу паперу, i найперше над розкопом з'явилася постать Марти, а тодi вже лягли лiнiї самого вершечка пiрамiди, схованої в землi.

Нарештi з темряви на свiтло виринув Туо i Анiта. Дiвчина тримала його за руку, наче боялася, щоб не впав у яму.

Нiби прокинувшись, Фаусто Лабан пiдiйшов до Туо i мiцно потис йому руку. Губи його сiпнулись i заговорили:

- Вiтаю! Вiтаю з успiхом! Це... це... надзвичайно...

Туо кинув погляд на розкоп, на робiтникiв, механiзаторiв, що вiнцем оточили кратер, i тихо сказав:

- Це спiльний успiх...

- Звичайно, звичайно, - закивав головою Лабан, - та коли б не ви...

Туо ступнув униз i, осуваючи пiсок, посунувся до пiрамiди. За ним, балансуючи руками, спустився i Лабан. Вхопилися за тiло пiрамiди, нiби хотiли пересвiдчитись, що це не привид, не мiраж, що вона справдi є.

Археоскрипт... I радiсно i гiрко на душi в Туо. Це ж далекi-далекi його предки послали вiстку своїм нащадкам - погляньте, мовляв, i ми дещо вмiли, i ми дечого досягли... А сталося, бач, так, що нащадки... вiдстали, що їм треба вчитися у своїх предкiв!

Туо подивився в очi Лабану i своєю долонею накрив його руку: хотiв дiзнатися, про що ж думає цей замкнутий у собi чоловiк? Лабан не вiдсував руки, йому здавалося - пiрамiда грiє, наповнює все його тiло теплом. У головi була якась мiшанина, Туо змiг вловити лише окремi поняття: гробниця, Картер, Тутанхамон, золото, золото, премiя, академiк...

- Археоскрипт, - сказав Туо, - це Археоскрипт.

- Пiрамiда? - обiзвався Лабан. - Скидається на гробницю якого-небудь фараона.

- Вiн має форму пiрамiдального куба.

- Справдi? Звiдки вам вiдомо? Чи це здогад?

- Я бачив знiмки... Там, на Фiлiї.

- А...

I знову закружляли, переплелися думки в Лабановiй головi. Археоскрипт, Археоскрипт, машини, мотори, апарати, формули, формули, кварки, кварки, кварки, бомба, мiльйони, мiльйони, вiлла, академiя... Формули, формули, формули!.. Генерал, генерал, радiограма.

Туо вiдсмикнув руку, спохмурнiв.

- Кажете - пiрамiдальний куб? - Фаусто Лабан погладив дзеркальну грань, не бажаючи вiдривати вiд неї рук. - Мусить бути великий об'єм.

- Так. На кожнiй гранi цього куба - чотиригранна пiрамiда. Тетрагексаедр.

- Ну, що ж, обкопаємо i будемо розкривати. Треба тiльки попросити ще з десяток вантажних машин.

- А найголовнiше - запросити сюди вчених з усього свiту, журналiстiв, органiзувати телевiзiйну передачу...

- Що ви, що ви! - махнув рукою Лабан. - Навiщо такий розголос?

- Менi здається, що саме в цьому i є сенс нашого вiдкриття - воно мусить стати здобутком-усього людства.

- I стане. Тiльки навiщо поспiшати? - Лабан знизав плечима. - Ось побачимо, що тут є, упорядкуємо, а тодi й звiт напишемо...

Вибралися з розкопу мовчки.

Зате робiтники, шофери, молодi хлопцi в комбiнезонах, у шортах, перебалакувались, жартували, смiялися.

- А що коли розкриємо - а там... дiвчина?

- Прокинеться, усмiхнеться...

- Цур, буде моя!

- А чого це твоя?

- Я її навчу рок-н-ролла, ви ж не вмiєте.

- А як ти з нею розмовлятимеш?

- Звiсно як - жестами i доторками!

- Такий ведмiдь як доторкнеться...

- Я - нiжний. Тихо, тихо, нехай ще спить. - Хлопець обернувся до Лабана. - Завтра розкриємо?

- Треба спочатку обкопати, - кивнув головою Лабан. - Роботи ще багато, доведеться вийняти сотнi кубометрiв грунту.