Василий Бережной - Доля Оракула (на украинском языке)

• Название: Доля Оракула (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

- Я знала, що ти не боягуз!

Вона пашiла якоюсь дивовижною силою, i це Хайман вiдчував фiзично. Вагання наче вiтром здуло, небезпека почала здаватися не такою вже й страшною. Та що це вони взяли собi в голову, тi нещаснi горили? Не буде, не буде по-їхньому!

З монорейкової залiзницi пересiли на метро I пронеслись попiд мiстом ще кiлометрiв з двадцять - до кiнцевої зупинки. Вихопившись на поверхню, сiли в таксi й помчали тихими вуличками примiської зони. Свiтло фар вихоплювало з темряви ажурнi паркани, за якими товпились дерева та бiлiли котеджi. Хайман приглядався до номерiв на хвiрточках, вiлла Колверта наближалась з кожною хвилиною, коли раптом по них ударили снопи свiтла, i якась машина загородила дорогу. Таксист рiзко загальмував - Дайану i Хаймана кинуло до спинки переднього сидiння.

- Можна б трохи легше, - пробурчав Хайман, пiдтримуючи свою наречену за плечi. - Тобi дуже боляче?

- Нiчого, - скривилась Дайана, - я, мов бейсбольний м'яч...

Шофер, затуляючись долонею од свiтла, виправдувався:

- Так рiзонув нахаба - в очах потемнiло...

У слiпучому свiтлi фар з'явилася чорна постать. Хаймановi тенькнуло серце: мафiозо... Гангстер наближався спроквола, мовби хизуючись своєю ходою. Руки - в переднiх кишенях штанiв, на очi насунутий маленький округлий капелюх.

Пiдiйшовши до таксi, вiн заглянув усередину i поманив пальцем Дайапу. Секунду дiвчина сидiла не зворухнувшись, потiм узялася за ручку дверцят... У Хаймана промигнула думка: не пустити! Та вiн одразу й вiдкинув її. Що з того? Сiпнувся й собi вслiд за нареченою, але мафiозо, вихопивши з кишенi пiстолета, прошипiв:

- Сиди!

Дайана випросталась, притулила долонi до грудей, наче її бiлi тонкi руки могли захистити вiд кулi. Хайман в якомусь зацiпенiннi дивився на цi освiтленi руки, - видно було навiть тоненькi синi жилки, - а потiм ковзнув поглядом по обличчю. Голова з чорним нiмбом волосся нахилена вперед, брови зсунутi, примруженi очi вп'ялися в нападника. Той стояв на вiдстанi не бiльше двох метрiв i, помiтивши, що дiвчина не зводить очей з його пiстолета, сказав:

- Подобається? Гарна цяцька!

Дайана мовчала, не вiдриваючи погляду вiд чорної цятки.

- Та ти не жахайся, кралечко. Якщо перестанеш плутати нам карти...

- Стрiляй, боягузе, - тихо промовила Дайана.

- От бачиш, яка ти... не гречна, - осклабився той. - Ми хотiли по-джентльменському...

Дуло пiстолета хитнулось угору, нацiлюючись на блiдi руки, складенi на грудях. Дайана стояла, як заворожена.

- Слухай, ти! - нарештi обiзвався Хайман. - Припини, а то я...

- Сиди, - буркнув мафiозо, - у нас розмова своя...

Хайман заклiпав очима: чи йому здалося, чи справдi - цятка пiстолета почала вiдхилятися вбiк. Таки вiдхиляється! Тепер уже добре видно... От сучий син, лякає...

Цiєї митi трiснув пострiл. Шофер пригнувся, а Хайман iнстинктивно заплющив очi. Та, коли розклепив повiки, побачив, що Дайана стоїть, як i перед цим, тiльки опустила руки, а нападник хилитається, немов п'яний, силкується пiдiбрати капелюха, що валяється пiд ногами. Обличчя в нього все закривавлене, кисть, в якiй вiн щойно стискав пiстолет, потрощена.

- Ур-р... - захарчав у безсилiй лютi, упав навзнак, ударившись потилицею об асфальт, i вже не ворушився.

Машина позадкувала, все ще заслiплюючи таксi, розвернулася i фуркнула геть.

Дайана знесилено упала на сидiння i ледве чутно прошепотiла:

- Поїхали... до Колверта.

Хайман поклав їй руку на плече:

- Слухай, як це сталося?

- А так... Треба мати силу волi... Вiрити...

- Я подумав: розiрвало пiстолет. Але чому?

- Скривилося дуло.

- Ти... це ти зробила?! Ох, i молодчина! Феноменально! Ми приїхали, тут живе Колверт.

Мовчазний таксист зупинив машину i поглянув на чорноволосу пасажирку зi страхом та побожнiстю.

2

Пiсля тiєї пам'ятної ночi Дайана злягла. Тяжке нервове напруження так виснажило дiвчину, що батьки викликали лiкаря, а про заняття нiчого було й думати. Хайман хотiв провiдати, але вони попросили дати їй спокiй хоч на кiлька днiв.

- Давай позустрiчаємось на екранi вiдеофону, добре? - говорила Дайана тихим, слабим голосом, i коли б вiн не бачив її обличчя з тiнями пiд очима, то не повiрив би, що цей голос належить їй.

- Гаразд, люба, набирайся сили.

- А як з Колвертом?

- Досi нiбито нiчого, з дому не витикається, найняв охорону.

- А що каже твiй "Оракул"?

- Поки що загроза iснує. Ще не минув рокований термiн.

- А коли минає?

- Днiв через три. - Хайман усмiхнувся. - Ти так хвилюєшся за Колверта, нiби вiн твiй родич.

- Вiн людина, громадянин, - обличчя Дайани спохмурнiло, - як же нам не хвилюватись?

- Заспокойся, все буде о'кей, вiн же не маленька дитина.

- А ти все-таки примусь ще свого "Оракула"...

- Само собою, - запевнив Хайман, - комп'ютер увесь час одержує данi про ситуацiю i кожного дня викидає прогноз.

Нарештi настав день, коли Хайман бадьоро повiдомив:

- "Оракул" вважає, що небезпека для Колверта минула. I, за всiма ознаками, вiн здобуде перемогу на виборах.

Дайана зрадiла, обличчя її звеселiло, i вже на Хаймана дивилися з екрана очi, повнi свiтла i тепла. Того ж вечора вони зустрiлися, i тiльки й розмов було, що про Колверта.

- От буде справедливо, якщо вiн переможе на виборах! - сказала Дайана, прихиляючись до Хайманового плеча. - Ти чув, як вiн виступав за права жiнок?

- Так, це прогресивний дiяч, вiн, певна рiч, переможе того мурмила з волосатими руками.

Хайман тримався спокiйнiше, анiж тодi, але часом непомiтно позирав назад: чи не тягнеться за ними "хвiст"? Нiчого пiдозрiлого не помiчав. Скидалося на те, що гангстери залишили його в спокої, навiть за "Карткою фатуму" не з'являлися. Хоч... Може, дiзналися, що тепер "Оракула" пильнують агенти полiцiї? Як би там не було, Хайман i Дайана тiшилися спокоєм.

Але в день виборiв спокiй вибухнув. I саме тодi, коли вони, забувши про все на свiтi, шугали на скутерi по синьому шовку Озера Молодостi. З екрана, вмонтованого на панелi керування, прилизаний диктор повiдомив про зникнення Колверта i про зрослi шанси огидного Дайанi мурмила.

Хайман одразу ж зупинив скугера. Хвилi вляглися, розгладились, небо з'єдналося iз своїм вiдображенням, i вони повисли в порожнечi.

- Як же це так? - розпачливо скрикнула Дайана. - Де ж справедливiсть?

Хайман пробував заспокоїти її, але марно. Довелося вiдвезти додому. Дiвчина страждала, i вiн побоювався, що зляже. Але нi. Дайана витримала, навiть погодилася зустрiтися наступного вечора. Тiльки була сердита, сповнена якоїсь негативної енергiї, що могло штовхнути її на безрозсуднi вчинки.

- Чого ж вартий твiй "Оракул"? - кепкувала вона, кривлячи свої гарнi соковитi губи в iронiчну посмiшку. - "Небезпека минула..." Дельфiйська Пiфiя, хоч i без електронiки, а й то пророкувала краще.

Хайман захищав свого iдола, доводячи, що це екстраординарний випадок, що не могли ж вони одержати iнформацiю про замiри i тактику гангстерiв, але Дайана висмiювала цi аргументи усе завзятiше, бо ненавидiла "Оракула" ще й за те, що той забирає в неї нареченого.

- Слухай, а про себе i своє становище цей електронний бевзь має повну iнформацiю?

- Авжеж.

- I зможе наклацати свою "Картку фатум"?

- Звичайно, - знизав плечима Хайман. - Але навiщо це?

Дайана примружила очi, трохи помовчала, а тодi стиха промовила:

- Просто цiкаво.

- Якщо тобi так цiкаво, то приїжджай, познайомишся з "Оракулом" i поспитаєш його сама. Переконаєшся, що вiн зовсiм не бевзь, ще й пофiлософствуєш з ним.

Знайомство вiдбулося через кiлька днiв - Дайана заїхала до Хаймана пiсля занять у коледжi.

- Ну, де твiй електронний фiлософ?

В її чорних очах зблиснула iронiя. Хайман поблажливо усмiхнувся:

- Ходiмо до центрального пульта.

Величезний округлий зал нагадував якийсь новiтнiй храм. Його увiнчує купол з голубого пластика, пiдсвiче-ний люмiнесцентними лампами, а внизу три чвертi периметра охоплює велетенський сегмент самого пульта, схожого на модерний iконостас. Прозорими переборками пульт подiлений на численнi кабiнки, в яких сидять, схилившись до мiкрофонiв, чоловiки й жiнки, сповiдаються електронному боговi.

У залi тихо, чути лише приглушений шепiт чи шелестiння.

- А де ж вiн сам? - спитала Дайана, роззираючись навколо.

Хайман змахнув рукою сюди й туди:

- Оце ж вiн i є, ти перебуваєш у святая святих.

Провiв її до порожньої кабiнки, i Дайана зручно вмостилася перед овальним екраном, що нагадував велике бiльмо. На панелi стояв мiкрофон i лежали навушники.

- Контакт з "Оракулом" можна здiйснювати або вiзуально - за допомогою екрана, або фонетично - через мiкрофон i навушники. Оце ось свiтний олiвець - пиши запитання на екранi, там же з'являться i вiдповiдi.

- Краще я порозмовляю з ним, - Дайана почала припасовувати навушники, розгладжуючи своє пишне чорне волосся. - До речi, розмова фiксується?

- Обов'язково. Це ж для "Оракула" один iз каналiв iнформацiї. Натисни кнопку контакту - ось вона позначена лiтерою "К", - i говори в мiкрофон. Закiнчиш - я прийду.

Хайман схилився, поцiлував її в щоку i вийшов. На душi в нього було весело i легко. Ще б пак! Дайанi лишалося трохи бiльше мiсяця до закiнчення коледжу, i тодi вони одружаться. Перша шлюбна подорож - навколо рiдної планети, друга - на Мiсяць...