Василий Бережной - Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)

• Название: Космiчний Гольфстрiм (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

- На обговорення!

- Нехай вiдповiсть!

- Закон для всiх один!

Майже з усiма зустрiвся Алк, уникав тiльки Еоли.

Стомлений, похмурий, Алк повернувся до своєї оранжереї, прагнучи одного: лягти вiдпочити, помiзкувати наодинцi, як дiяти далi.

Теплиця вiйнула на нього розiмлiлим повiтрям, аж запаморочилася голова. Одразу згадав свiй ботанiчний унiкум, i хвиля злостi почала пiдступати до горла.

Цiєї митi побачив Еолу. Вона повiльно, ледве переставляючи ноги, йшла помiж гратчастими перегородками йому навстрiч. Iшла, як у маревi, схожа на якесь видиво.

Алк зупинився, протер очi, - видиво не зникало. Вона... О сили космосу, як вiн марив нею i як не хотiв, як боявся побачити зараз! Якусь мить боровся з собою: чи не втекти? Та одразу ж угамувався: це було б смiшно. Хлоп'яцтво!

Еола наближалась не поспiшаючи, нiби на прогулянковiй палубi, а вiн стояв зiщулений, знiчений, готовий провалитися крiзь сталеву обшивку корабля. Нiжив очима її тонкий стан, милувався нею i водночас потерпав зi страху: яку владу має над ним оця тендiтна жiнка! Та скажи вона, щоб вiн сам викинувся за борт - не завагався б нi на мить. Але вона ж не знає, мабуть, i не пiдозрює про свiй вплив, про владу своєї вроди. Певне, той Нескуба нiколи не кохав її так... Згадка про капiтана одразу протверезила Алка. Вiдчуття провини перед цiєю жiнкою вмить зникло. Подумки дорiкнув себе: розкис, готовий впасти на колiна...

Обiзвався перший:

- Може, вас цiкавить моя унiкальна квiтка? На жаль, її бiологiчний годинник майже...

- Нi, - заперечила Еола. Ледь помiтний iронiчний усмiх пробiг по її рожевих губах. - Я хотiла подивитися на вас.

Так i сказала - подивитись, а не побачити.

- Ну, що ж, ось я перед вами, - Алк переступив з ноги на ногу.

Еола пильно поглянула йому в вiчi. Потiм обiйшла збоку i, вже виходячи, сказала з притиском на першому словi:

- Такого я вiд вас не чекала.

Алка нiби вдарило струмом - хитнувся, замахав руками, поривався побiгти за нею, щоб довести свою правоту, виправдатись. Вiн же чесно, принципово... Е, та хiба її переконаєш?

Знесилено опустивши плечi, почовгав до своєї спальнi - невеликого куба, що притулився неподалiк вiд входу в оранжерею.

У лiжку трохи заспокоївся: минув такий важкий, нервовий день.

4

Гордiй Нескуба пiсля чергування поспiшливо замкнувся у своїй каютi, неначе хотiв якнайшвидше втекти, сховатися вiд когось.

Настрiй був "нiякий" - сiрий, як осiння мжичка на Ризькому узбережжi, нудотний, як пюре з хлорели. В такi хвилини не знаєш, де себе подiти, - i до людей не хочеться, i без них тоскно. Еола теж не всидить на мiсцi. Куди це вона подалась?

Атмосфера на кораблi похмура, бiльшiсть його iнтернацiонального екiпажу занепала духом, лише кiлька ентузiастiв працюють так, наче нiчого й не сталося. Але то фанатики... А як вiн сам, капiтан? Чи не вичерпав своїх моральних сил? Ще чого не вистачало! Та нi за яких обставин...

Повернув крiсло до iлюмiнатора, одразу в очах йому вiдбилася безмiрна глибочiнь космосу. Довго дивився у темно-фiолетовий простiр, але заспокоєння не приходило. А ранiше споглядання космiчних глибин стишувало тривогу, непомiтно улагiднювало душу, i тодi з'являлося вiдчуття гармонiї мiж тобою i Всесвiтом, радiсне вiдчуття здоров'я, енергiї, коли серце б'ється в ритмi космосу. Ритм, злагода... Зараз цього в багатьох нема... Майже третина екiпажу захворiла, i психолог має рацiю, твердячи, що це викликано страхом невiдворотної катастрофи, неминучої смертi...

Згадавши психолога, Нескуба простяг руку до комунiкатора i набрав його номер. Психолог увiмкнувся, не встаючи з лiжка.

- Занедужав? - стурбовано спитав Нескуба.

- Та нi, просто... мiркую.

- I що, в горизонтальному положеннi з'являються цiкавiшi думки?

Iлвала нарештi пiдвiвся i окинув капiтана уважним вивчаючим поглядом. Сказав спроквола:

- Буває... зрiдка.

- А як шаховi настрої?

Психолог здивовано спитав:

- Ти хочеш зiграти?

- Заходь, позмагаємось, - усмiхнувся Нескуба. - Щоб мозок не дрiмав.

Ще донедавна шахове життя на "Вiкiнгу" вирувало. Шахiстами стали усi поголовно, навiть тi, що до польоту не знали, як ходить пiшак. Провадились турнiри - жiночi, чоловiчi, на командну i особисту першiсть, на кубок i т. д. Щорiчно вiдбувався чемпiонат корабля, i шахове мистецтво збагачувалось новими вiдкриттями. Цього року до фiналу особистої першостi вийшли Нескуба i Алк, та про матч мiж ними зараз нiхто й не помишляв.

Розставляючи магнiтнi фiгури, Iлвала думав: "Невже вiн збирається провести матч, незважаючи... Оце характер! Чи знає вiн, до якого змагання готується Алк? Певне, нi. Видно по настрою. Може, сказати? Неприємно..."

- Ну, що ж, почнемо, - обiзвався психолог, пересуваючи на два поля ферзевого пiшака.

Грали довго, уперто. I хоч як психолог намагався "мобiлiзуватись", з п'яти партiй вiн не змiг виграти жодної, одна тiльки була нiчия.

Гра так захопила їх, що вони забули геть-чисто все: i тяжiння, яке дужчало з кожним днем, i чорну дiрку космосу, i ситуацiю на борту. Реальнiсть заволодiла свiдомiстю, як тiльки вони виринули iз шахових глибин.

- От ви, психологи, вважаєте, що страх смертi пригнiчує нервову систему, ослаблюючи цим органiзм,- сказав капiтан, дивлячись в iлюмiнатор. А що ж таке смерть? Ти скажеш, що це фiнiш, крайня межа всякого життя, ендшпiль, в якому природа обов'язково завдасть нам поразки.

- Скажу, - скинув бровами Iлвала.

- Усе це так, - глибоко зiтхнув Нескуба. - Чому ж ранiше ми про неї зовсiм не думали?

- Це природно, що психiчно здорова молода людина не думає про смерть, забуває про неї, - вiдповiв Iлвала. - Та й навiщо обмiрковувати те, що не стоїть на порядку денному? Тодi здається, що смертi взагалi немає, що життя триватиме нескiнченно довго. Бо як це так: ось я живу, думаю, i раптом усе це обiрветься? Свiдомiсть теж має суперечливу природу.

- Ну, гаразд, - мiркував капiтан, - а от ми, люди зрiлi, ми ж усвiдомлюємо свою смертнiсть? Ми ж добре знаємо, що так чи iнакше, а кiнець дивовижної вистави настане, природа перед кожним опустить завiсу. Чому ж з'являється страх?

- Це iнстинкт самозбереження. Спонука до пошукiв порятунку.

- Мобiлiзацiя сил? - капiтан перевiв погляд з чорного овалу iлюмiнатора на психологове обличчя.

- Якщо хочеш -так. - Iлвала кивнув головою, при цьому брови його пiднялись i опустились. - Iнстинкт самозбереження - то великий органiзатор i винахiдник. Вiн працює на безсмертя людського роду.

- I в нашiй ситуацiї теж? - капiтан знову дивився в iлюмiнатор.

- Звичайно. Пригадай, якi вiдкриття зроблено перед лицем небезпеки! Один тiльки Гравiтацiйний трансформатор...

- Так, вiдкриття значнi... - роздумливо промовив капiтан. - Шкода тiльки... - Рiзко повернув голову до спiвбесiдника. - А як ти вважаєш, винахiдник цей i органiзатор вичерпав свої можливостi у нас? Невже безнадiя захопила наш корабель i нiхто не бачить нiякого просвiтку?

- А який же просвiток, коли всi знають правду, кожен усвiдомлює безвихiдь становища.

- Знають правду... - повторив капiтан. - А чи не поспiшнi це висновки? Я, наприклад, починаю сумнiватися. I взагалi... Знають правду... Ну, то й що? Хiба невiдомо з iсторiї, що iнколи цiлi пiдроздiли одержували таке завдання, яке не давало жодних шансiв уцiлiти. Вони знали це i йшли на загибель. В iм'я перемоги над ворогом... Хiба це не торжество свiдомостi над iнстинктом?

"Що вiн замислив? - подумав психолог.- Поставити активний стрижень до охололого реактора? А що ж, це iдея. В кожному разi, краще дiяти, анiж нидiти склавши руки". Уголос промовив:

- Я розумiю, але...

- Що "але"?

- У нас особливий випадок. Якщо ти хочеш, незважаючи на це, розпочати...

- Чому ж незважаючи? - насупився капiтан. - Саме зважаючи на обставини, нам треба пiднести дух екiпажу Пам'ятаймо, що ми - загiн людства, вiдправлений в далекий пошук!

- А що, з'явилися хоч натяки, хоч якi-небудь симптоми? - Психолог аж подався вперед. Уп'явшись очима в капiтана, подумав: "От iнтелект! Навiть менi пiдкинув зерно надiї..."

- Так, симптоми є, - потеплiлим голосом сказав Нескуба. - I ця думка з'явилася буквально у вiдповiдь на твоє запитання, дорогий Iлвала. Може, це iнтуїтивне...

- Якi ж симптоми? - в голосi психолога вже чулася надiя. Очi йому заблищали, - як пiд час напруженої шахової гри.

- А ось якi. - Нескуба повернув крiсло i тепер сидiв лицем до психолога. - Перше - локацiйний графiк. Адже крива не замикається? Бiльше того, намiтилась тенденцiя до розширення "горловини". Друге - сила тяжiння вже не зростає. Може, ми досягли її максимуму?

Iлвала був трохи розчарований такими симптомами, але зацiкавлення не втратив. Нескуба, звичайно, краще розбирається у гравiтацiйних графiках, може, й справдi "Вiкiнг" пройшов критичну точку...

- Пора вже нам спрямувати дiяльнiсть екiпажу в нормальне рiчище, провадив капiтан. - А то дехто вже зовсiм розкис. Я можу оголосити наказ, це неважко. А от хороший настрiй, ентузiазм... Тут потрiбнi тонкi психологiчнi методи. Розумiєш, дорогий Iлвала?

Психолог насторожився:

- То що, будемо сiяти iлюзiї? Замiсть золота правди пiдкинемо сухозлiтки?