Василий Бережной - Архiтектурна фантазiя (на украинском языке)

• Название: Архiтектурна фантазiя (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

- Тут поганi умови? - спитав Тао.

- Нi, умови тут оптимальнi. Це велетенський дiм для всiх разом i кожного зокрема. Але зрозумiй, це ж соти, красивенькi теплицi! Iлюзiя неба, краєвиду...

- Бачу - ростуть дерева, - змахнув рукою Тао.

- Якби ж то росли... - зiтхнула Єва. - Вони завжди однаковi - i восени, i весною. Пластикове листя не росте, не жовтiє i не опадає. I навiть свiтловi ефекти не можуть оживити цих макетiв.

- Пташки! - скрикнув Тао.- Чую - спiвають!

- То запис... - Єва прихилилась до свого Адама, мрiйливо, упiвголоса мовила: - Ми з тобою житимемо на лонi Природи! Там, де справжнi тополi, справжнi пташинi спiви, так? - I, не ждучи вiдповiдi, продовжувала: - Це буде початок нової ери - Повернення!

Вона мало не затанцювала з радостi. Повернення! I її, земної, i його, фiлiйця. Дуже влучне слово - Повернення. А головне - початок нової ери.

Тао стримано усмiхався i ствердно кивав головою. її радiсть передалася йому, вона це вiдчувала i сипала словами, наче засiвала благодатну ниву.

- Хiба ж не на моєму боцi правда? А нiхто з друзiв не пiшов за мною... Це просто щастя, що я зустрiла тебе!

Знайомство з Крiотауном продовжувалось доти, доки вони не потомилися. Смачно попоївши в чудово iлюмiнованiй їдальнi, де страви подає безшумний конвейєр, що рухається уздовж столiв, нашi молодята вiдвiдали затишний гiпнотеатр, в якому протягом п'яти хвилин сприйняли довжелезну iсторично-художню програму. На Тао цей театр справив ще бiльше враження, нiж Музей Архiтектури. Як тiльки вiн - за допомогою Єви, звичайно, - надiв навушники i натиснув кнопку обраної програми, гучна музика раптово наповнила вуха, потiм вiн став свiдком iсторичних подiй сивої давнини... I все було таке реальне, таке захоплююче, що вiн вiдчув себе землянином. Особливо зворушили його емоцiї молодого Тiберiя, що мусив, за велiнням iмператора Августа, покинути кохану дружину Вiпсанiю i взяти шлюб з його донькою Юлiєю. У цього мужнього чоловiка заблищали сльози на очах, сльози розпачу. А випадкова зустрiч Тiберiя з Вiпсанiєю на вулицi в Римi! Останнє побачення двох люблячих душ...

- Якi живi сцени стародавнього Риму! - вигукнув Тао, коли вони вийшли на осяйний проспект. - Завжди пам'ятаю, - торкнувся долонею свого чола.

- А я не вмикала. Дала волю своїй фантазiї...

- Що ж ти була уявляти?

Єва усмiхнулась:

- Не "була уявляти", а просто - уявляла. Я уявляла, Адаме, майбутнi осяйнi мiста на морських, рiчкових i озерних берегах, у горах, на пiщаних островах... Простiр, куди не глянь, над головою справжнє небо. I повiтря без рецепта...

В її грудному голосi було стiльки мрiйливостi, захоплення, що й Тао почав мрiяти разом з нею. Скiльки архiтектурних iдей виникло, поки вони iшли переходами, стояли на рухомих тротуарах, сидiли бiля ставка. Особливо фантазувала Єва. Тут були i велетенськi мiста-пiрамiди, якi можна споруджувати на мiлководних акваторiях, мiста-гори в гiрських мiсцевостях, висячi мiста над рiчками, мiста-веретена кiлометрової висоти... Ну, звичайно, бажаючi можуть лишатися i в Крiотаунi, можна ще спорудити Крiополiс у гренландськiй кризi...

- А вже був Центрум, - сказав Тао. - Сахара. Там жив великий народ атланти, нашi предки. Мiсто-конус, тераси обкручували...

- Оповивали, - поправила Єва.

- Так, оповивали, а на терасах - сади. Кожен мав сад!

- I такий проект наша цивiлiзацiя здужає втiлити. Але треба поспiшати, бо буде запiзно.

- Чому?

- Я боюся, що рiд людський перетвориться на рiд оранжерейний...

Тао хитнув головою:

- Така людина, як ти, юна Мати, може бути творець завжди.

- I будемо! Ми з тобою будемо!

Все в нiй сяяло щастям - i очi, i щоки, i примхливi губи,- юнаковi кортiло приголубити її, але навколо снували люди, i вiн тiльки усмiхався.

Нарештi Єва похопилася i, насупивши брови, спитала:

- Може, досить цього мурашника? Нас чекає "Птиця"!

- Може бути, треба повiдомляти нашого Стерничого.

- Якщо ти хочеш, пiдемо до Адмiнiстративного Центру.

...Посерединi великої напiвкруглої зали, стiни якої займав комп'ютер, за пультом сидiв сухорлявий, пiдтягнутий Вiдповiдальний Черговий. Вiн майже не вiдривав очей вiд осцилографiв, що пульсували зеленим свiтлом. Коли ж на свiтнiй кривiй з'являлася червона тремтяча нитка - сигнал перебою,- вiн одразу натискував кнопки, клавiшi, i на екранi линули самi зеленi хвильки. Для вiдвiдувачiв у Вiдповiдального Чергового було зовсiм мало часу. Минуло кiлька хвилин, поки вiн обернувся.

- Слухаю.

Ковзнув байдужим поглядом по Євi i Тао.

- Це ось iнопланетянин... - почала Єва, та Вiдповiдальний Черговий перебив її:

- Ви до мене у справi?

- Так. Iнопланетний корабель...

- Я дуже зайнятий. Зайдiть до мого помiчника. Сусiднє примiщення.

Єва i Тао лише перезирнулися. Певне, повiдомлення про iнопланетян вiн сприйняв, як недоречний жарт.

Просторий кабiнет Вiдповiдального Помiчника Вiдповiдального Чергового був увесь завiшаний картами Крiотауна. Сам господар - товстун з лисою головою - сидiв за голим письмовим столом з указкою в пухлiй руцi. Маленькi, заплилi жиром очицi так i вистрiлили на вiдвiдувачiв.

- Ми прийшли...

- Я це бачу.

- Ми прийшли, щоб повiдомити важливу новину...

- Повiдомляйте.

Вiн переклав указку з однiєї руки в другу, тримаючи її сторч.

- Це ось iнопланетянин. - Єва кивнула на юного фiлiйця.

- Так, так... - Вiдповiдальний Помiчник Вiдповiдального Чергового плямкнув товстими губами. - Це дуж-же цiкаво. Яка там новина, це - сенсацiя! Ви знайомитесь з Крiотауном? Так?

- Трохи побачили, - обiзвався Тао. Рiденькi брови Вiдповiдального пiдскочили.

- Чудово! Тепер вам треба навiдатися ось до цього закладу. - Вiн пiдхопився i тицьнув указкою позад себе.

- А що там такого цiкавого? - спитала Єва, дивлячись на карту.

- О, там можна вiдпочити пiсля космiчної подорожi! - Очi йому втонули, губи розтяглися в посмiшку.

Єва швидко пiдiйшла до карти i прочитала напис пiд указкою: "Френоклiнiка". Мовчки обернулась i, торкнувши Тао за лiкоть, покрокувала до виходу.

- Що вiн показував на схемi? - спитав Тао, ступнувши на рухому стрiчку тротуару вслiд за Євою.

- Френоклiнiку. Вiн вважає нас за ненормальних!.. - Єва стрiпнула волоссям. - А ми, знаєш що? Почнемо знизу!

- Не розумiю.

- Ну, звернемось до керiвництва секцiї.

У секцiї, до якої вона була приписана, Єву знали як ексцентричну зухвалу дiвчину, вiд якої так i сподiвайся рiзних витiвок. Отож, коли вона почала говорити про експедицiю фiлiйцiв, керiвниця секцiї - висока повногруда жiнка з похмурим поглядом чорних очей - холодно процiдила:

- У нас тут не клуб фантастiв, ми люди практичнi.

Керiвниця страшенно боялася, щоб гостра на язик Єва потiм не виставила її на посмiховисько.

- Так ось же член експедицiї! - Єва кивнула на Тао.

- Так, це правда, - обiзвався хлопець. - Юна Мати...

- Ти вже стала матiр'ю, Єво?! Тодi треба стати на облiк...

- Та це вiн так, за звичаєм... - На Євиних щоках спалахнув рум'янець. Розумiєте, на їхнiй планетi...

- Розумiю пречудово. Вам треба звернутися до Вiдповiдального Помiчника Вiдповiдального Чергового.

Керiвниця стиснула витягнутi в шнурок губи i одвернулася до комп'ютера.

Єва i Тао стояли розгубленi, але тiльки мить. Нiби щось пригадавши, дiвчина потягла свого Адама до виходу.

- Радiо! - вигукнула вже на тротуарi. - Треба через головну антену! Щоб ваша Старша Мати...

...Зустрiч - урочиста, велелюдна - вiдбулася на одному з найкращих майданiв Крiотауна - форумi, на якому вiдзначалися iсторичнi свята. Хоча фiлiйцi також люди, родичi землян, але водночас - iнопланетяни! Велетенський цирк пiд шатром голубого неба, по якому пливло лiтне сонце, був заповнений ущерть. Радiснi лиця, легкий барвистий одяг, музика, - важко було повiрити, що все це в товщi криги, що нагорi бушують снiговiї i лютує мороз. Старша Мати у довгiй параднiй одежi, урочисто ступаючи до середини цирку, з подивом поглядала навколо i стримано, з гiднiстю посмiхалася. На вiдстанi кроку за нею йшов Тао, а далi гурток найвiдомiших громадян Крiотауна, серед них, звичайно, i Вiдповiдальний Помiчник. Як тiльки вони зiйшли на помiст, застелений зеленим синтетичним килимом, - гамiр i музика вщухли, сонце зупинилося точно в зенiтi, де йому й належало бути.

- Ми переживаємо iсторичний момент...

Єва це вже пережила - першу зустрiч i не дуже й прислухалася до вiтальних слiв. Старша Мати,- ось про кого вона думала. Спершу, коли Тао пiдвiв до неї, здалося, що це - саме сонячне тепло, та коли очi їхнi зустрiлися, Єва вiдчула крижаний холод. Чому, ну чому вона так?.. А зрештою, нехай, це її особисте, головне - Адам кохає свою Єву! Цього не могла не помiтити Старша Мати... Стривай, а що, як саме це i є причиною... Та нi, не може бути. Тао не належить до її роду, вiн розповiдав, так що...

Дiвчина не могла зосередитись нi на своїх невиразних думках, нi на тому, що вiдбувалося перед її очима. Як на неї, то хай би скорiш уже кiнчалося це пишномовство, ця метушня бiля телепередавачiв, балачки, охи та ахи обивателiв, для яких, власне, однаково, з якого приводу зiйтися, аби було видовище.