Василий Бережной - Юнак з моря (на украинском языке)

• Название: Юнак з моря (на украинском языке)
• Автор: Василий Бережной
• Жанр: Научная Фантастика

---

- Ще буде час...

"Не хоче компанiї, не входить у його програму, - фiксував Покльований. - Але потрiбнi якiсь значнiшi докази..."

Нi того, нi наступного дня Вiталiй так нiчого нового й не дiзнався. Ходив iз своєю таємницею, наче з атомною бомбою, яка могла вибухнути кожної митi. Ех, коли б удалося викрити цього Ростислава... Отодi на студiї почали б i його помiчати... I кому ж, як не йому, доручили б постановку фiльму "Перший контакт"? I цю вертихвiстку вдалося б приборкати - дав би їй роль героїнi...

- Нелю, - зупинив дiвчину бiля їдальнi - саме поспiшала на снiданок, ви вчора ввечерi бачилися з ним?

- А що таке? - дiвчина окинула його холодним поглядом. - Чого це ви взялися шефствувати надi мною?

- Ви не подумайте, що я щось маю проти... - Вiталiй розтягнув губи, дурнувато посмiхаючись.

- Ще б пак! - в її голосi була суцiльна iронiя.

- Я ж вам казав, це дуже важливо... - насупив брови Вiталiй. - Мусимо демаскувати прибульця. Чи ви ще не переконались?

- А, - змахнула рукою, - все це химери, дайте менi спокiй. - I пiшла, крутячи спiдничкою, як вiялом. На порозi їдальнi обернулась: - Може, я за нього замiж вийду!

"Легковажне дiвчисько! - подумки обурився Вiталiй. - їй хоч за марсiянина, аби замiж. А взагалi... це iдея. От була б сенсацiя: iнопланетянин закохався в земну дiвчину! Та якщо серйозно, нiчого такого бути не може, бо життя - це тобi не фантастичний роман. Хоча в сценарiй... Виграшний епiзод! Та й що то за фiльм без любовної iнтриги?"

Покльований вирiшив не спускати ока з персонажiв свого майбутнього фiльму, встановити цiлодобове стеження - iнакше невдача, провал. З усього видно: Неля перестала бути спiльницею, пiдпала пiд його вплив. Якось кольнула: "Нiчого вам робити, нудитесь, от i вигадуєте..." Е, нi, пасочко, не твого розуму це дiло, тут випадає рiдкiсний шанс... Живемо в космiчну еру, i щоб утвердитися в нiй, треба зробити внесок. На пляжi пiдступив до Ростислава:

- Може, зiграємо в шахи?

Той, хоч i без особливої охоти, погодився. Навколо них одразу ж зiбрався натовп болiльникiв. Це, видно, не подобалось прибульцю, невдоволено позирав навколо, насупився, пiдставив коня, потiм ферзя, губи Покльованого розтяглися в радiснiй посмiшцi, але торжествувати йому не випало: через кiлька ходiв режисер одержав мат.

- А знаєте що, товаришi? - Вiталiй обвiв поглядом болiльникiв. Давайте зiграємо з нашим гостем на кiлькох дошках! Несiть, у кого є... Це, я бачу, замаскований гросмейстер!

Не встиг Ростислав i рота розкрити, як перед ним уже стояв цiлий ряд шахiвниць, i пiдходили й пiдходили новi гравцi.

- Тiльки одна умова, - пiдняв руку Ростислав. - Будемо освiжатись.

- Аякже!

- Звичайно!

Покльований вiдчув себе, як на зйомочному майданчику. Прицiлився камерою - чудова сцена! А типаж який - хоч викликай зйомочну групу.

Ростислав повiльно йшов уздовж ламаного ряду шахiвниць - а було їх сорок дев'ять - нахилявся, робив хiд i рушав далi. Навiть бiля третьої i п'ятої не затримувався, хоч там грали мовчазнi й зосередженi майстри, яких Вiталiй умовив узяти участь в цьому iмпровiзованому турнiрi, щоб визначити клас гри сеансера. Це була не просто собi розвага, культурний захiд, це хитро сплетена сiть, в яку й попався космiчний птах. Бач, як упевнено i головне - швидко робить ходи. А хiба вiн гросмейстер?

О, зупинився бiля четвертої дошки - локальний конфлiкт. Один гомо сапiєнс - широкоплечий, з великим носом - вирiшив змахлювати i переставив коня на виграшну позицiю. Сеансер це помiтив, i той, промурмотiвши щось нерозбiрливе, змушений був повернути фiгуру на її мiсце. Бiльше iнцидентiв не було, i хоч нашi консультувалися мiж собою, коли Ростислав кидався в море, вiн виграв усi партiї, усi до одної, навiть тi два майстри програли. Знiченi, розгубленi, чомусь виправдувались перед Вiталiєм:

- Це якийсь феномен... Пам'ять у нього...

- Та вiн би й Фiшера переграв... Рахує варiанти блискавично.

Покльований мовчки розтягував шнурочки губiв: хто-хто, а вiн добре знав секрет цього молодика!

Неля сяяла. В шахах не розбиралася зовсiм, але знала, що це iнтелектуальна гра, i перемога Ростислава, здобута легко, без особливих зусиль, порадувала її страшенно.

"Бач яка, - злостиво подумав Покльований, - аж танцює перед ним! Зажди, зажди, ще гiрко заплачеш..."

- Усiх перемiг! - щебетала Неля, веселим оком позираючи то на переможених, що розходилися iз шахiвницями в руках, то на переможця, що стояв обличчям до моря. Вiтерець ворушив йому темно-русе волосся, крiзь яке на правiй скронi проглядав металевий прямокутник. - I де ти так навчився?

- Це входить у мою програму, - спокiйно вiдказав Ростислав. - Я знаю напам'ять усi триста вибраних партiй Альохiна, кращi партiї наших гросмейстерiв, зокрема Олега Романишина... А взагалi, ми ще з тобою поговоримо про можливостi людського мозку...

- Цiкаво, - Неля замислено прикусила нижню губу. - А як ти вивчив стiльки мов?

- Згiдно програми. Нехай, я тобi розповiм...

"Певно, й не здогадується, що я його розкусив, - утiшно подумав Покльований. - Щодо мозку людини, то це вiн так... забиває баки. А от про свою програму, то вже точно - запрограмований здорово! Але послабив пильнiсть..."

Справдi, Ростислав i Неля розмовляли не криючись, i Вiталiй ледве стримав усмiшку, коли почув, де вони зустрiчаються.

Альтанка в найдальшому, занедбаному закутку їхнього парку, - чи ти ба, яка романтика! А для сценарiю виграшно.

Заздалегiдь пiшов подивитися на альтанку - поiржавiлий залiзний каркас iз дашком, розхитана зелена лавочка бiля дротяної сiтки. Романтики малувато, зате посидiти тут можна, з моря вiтрець повiває, навколо кущi жасмину i заростi полину. Вiталiй облюбував собi схованку i, мугикаючи пiсеньку, пiшов до їдальнi.

Пiсля вечерi сценарiй розвивався так. Петляючи сюди й туди по парку, Покльований непомiтно пробрався в той закуток i залiг у полинi, ждучи, коли з'являться закоханi. Довгенько в альтанцi нiкого не було, потiм припхався непередбачений сценарiєм якийсь старий, розсiвся, сопе. Може, вiн перепочине та й пiде, подумав Покльований, коли ж нi, сидить. Позираючи на нього з полину, режисер подумки посилав йому найгарячiшi прокляття: "А щоб тебе чорти вхопили! Щоб ти луснув, ковальський мiх! Зрештою, аби тебе викривило!" - i подiбнi не зовсiм гуманнi побажання. Не допомогло - те опудало як сидiло, так i сидить. Треба ж отаке! Переконавшись, що телепатiя не спрацювала, Покльований перейшов до телекiнезу - намацав суху грудку i перемiстив її у просторi так, що вона зiткнулася якраз iз лисою головою епiзодичного персонажа. Той пiдхопився i, бурмочучи щось про хулiганство, подався з альтанки. Охоплений панiкою, старий перечепився за якiсь корчi, засторчакував i мало не впав на Покльованого. Чортихаючись, почовгав на алею. I вчасно: до альтанки вскочила бiла постать Нелi Несмiх.

"Дурочка, - подумав Покльований, - прийшла перша".

У верховiттi акацiй зашумiв вiтер, одразу споночiло, посiявся дрiбний дощик. Вiталiй хотiв уже покинути свою схованку, гадаючи, що побачення не вiдбудеться, i саме цiєї митi з'явився Ростислав.

- Ти вже тут! Перепрошую...

- Та нiчого, - Неля прихилилась до його плеча, - я прийшла трохи ранiше... Ось черешнi, частуйся.

I знову випадковий збiг обставин мало не зiрвав цей важливий епiзод сценарiю. Ягоди, певне, смакували закоханiй парi, бо кiсточки так i полетiли на Покльованого. Особливо Неля, збирала, капосна, у жменю i вцiляла просто в обличчя, хоча кидала навмання. Дошкуляв i дощик - холоднi краплини забивалися пiд комiр, лопотiли по спинi, торохтiли по шиферному дашку альтанки. За цим шумом важко було розчовпати, про що вони там перемовляються. Була мить, коли Покльований хотiв уже вiдступити, але цiкавiсть пересилила. I режисер таки був винагороджений за своє терпiння та витримку: з окремих слiв, уривкiв фраз, якi долiтали до його нашорошених вух, одержав iнформацiю, заради якої варто було витримати не те що цей дощик, а зливу. Прибулець умовляв Нелю вийти на свiтанку на пляж... Субмарина вже чекатиме на них.... Неля аж у долонi заплескала, аж скрикнула:

- Це просто чудово - зустрiти схiд сонця в морi! - I вже не так весело: - Якби ж погода...

- Прогноз хороший, - пробубонiв прибулець, i в голосi чулося торжество. Ще б пак! Наївна представниця роду людського сама, добровiльно, з радiстю йде в пастку. Вiталiй, сповнений гуманного почуття, мало не схопився i не заволав: "Схаменися, дурне теля! Буде каяття, та не буде вороття!" Але нi, стримався. Зараз це нiчого не дасть, а от уранцi.... Хоча б же справдився його прогноз i настала гожа днина!

Цiєї ночi Покльований спав тривожно, снилися якiсь кошмари, часто прокидався, вмикав нiчника, зиркав на годинника i знову провалювався в нереальний свiт сновидiнь.

Пiдхопився, коли ще тiльки сiрiло.

Краєвид у цей час здавався для ока незнайомим, чужим.

Море було тихе, спокiйне, нiби випрасуване, i нерухомi рибальськi човни темнiли на бiлястiй гладiнi, як забутi праски. Небо з кожною хвилиною свiтлiло, вiд хмар не лишилося й слiду, i весь простiр дихав величчю i спокоєм.

Неспокiйний був тiльки Вiталiй Покльований. Тупцював, щоб зiгрiтись у передранковiй прохолодi, тривожно роззирався навколо. Вони ще не прийшли i нiякої субмарини... Перевiрив камеру, пiднiс її до ока i почав повiльно обмацувати обрiй. На дрiбнiй хвильцi сонно погойдуються човни, о, стоп, з'явилась якась рожева цятка, бурунить воду, нiс овальний, може, це куля...